Мирослава подивилася на нього спокійно, майже зі співчуттям.
— Ти вирішив, що все продумав. Тільки союзника вибрав не того. Твоя мати виявилася не на боці зради, а на боці дітей.
Лариса зблідла.
— Що це означає? — глухо спитав Павло.
— Усе майно, яке ти переписав на Галину Степанівну, тепер подароване нашим дітям. А поки вони не стануть повнолітніми, розпоряджатимуся ним я як їхня мати.
Вона розвернулася й підійшла до свекрухи. За її спиною повисла тиша. Павло, Лариса і навіть суддя дивилися на них так, ніби не могли повірити в те, що сталося. Мати вибрала не сина, а справедливість для онуків. Але іноді саме так і буває: кожен залишається з тим, на що заслужив.
