Очікування розтяглося на довгі тижні. Андрій чистив котли, вигрібав важку золу й стежив за тремтливими стрілками приладів. Сажа в’їлася в зморшки біля очей і не відмивалася дешевим милом. Він більше не дивився на календар, вимірюючи час кількістю вугілля, що зникало в розпечених топках.
Щільний білий конверт принесли наприкінці листопада. Начальник загону викликав Андрія після ранкової перевірки й без пояснень посунув листа по подряпаному столу. Якісний папір видався незвично гладеньким під загрубілими пальцями.
Постанова скасовувала обвинувальний вирок через нововиявлені обставини й підтверджену фальсифікацію матеріалів. Справу спрямовували на перегляд, виконання покарання припинялося, а Андрій підлягав негайному звільненню. Він двічі перечитав рядки, склав аркуш і сховав до внутрішньої кишені роби. Андрій не всміхнувся й нічого не запитав.
Оформлення звільнення забрало ще дві доби. У кімнаті зберігання пахло нафталіном, гумою й хлоркою. Працівник поставив на прилавок прозорий пакет із вицвілою биркою. У ньому лежали стара сіра куртка, темні джинси й черевики зі збитими носками.
На дні виявився шкіряний органайзер. Після суду його визнали звичайною особистою річчю й повернули до сховища. За роки шкіра пересохла, на згинах з’явилися глибокі тріщини, застібка трималася на одній капроновій нитці. Андрій провів великим пальцем по краю й прибрав органайзер до кишені. Латунну гайку, яку йому дозволили забрати з котельні, він поклав поруч.
Ворота повільно розійшлися з різким скреготом. Морозне повітря вдарило в обличчя, відкритий простір змусив мимоволі примружитися. Андрій ступив за зовнішню лінію огорожі. Під підошвами сухо хруснув сніг.
До найближчої станції було вісім кілометрів занесеною ґрунтовою дорогою. Він ішов проти вітру й жодного разу не озирнувся на стіни. Поземка швидко замітала сліди, пальці в кишені перебирали грані латунної гайки, повертаючи відчуття реальності.
На маленькому вокзалі працював перегрітий електричний обігрівач, біля каси пахло розлитою кавою. Квиток на нічний поїзд виявився єдиним варіантом. У загальному спальному вагоні тіснилися пасажири з сумками, повітря було просякнуте їжею, вологим одягом і тютюновим димом, що проникав із тамбура.
Андрій зайняв бічну верхню полицю й поклав поряд худий речовий мішок. За каламутним склом пропливали голі дерева, бетонні платформи й поодинокі вогні безіменних станцій. За дві доби він майже не спав. Пив міцний чай, їв черствий хліб і дивився, як відстань між ним і колишнім життям стає дедалі коротшою…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
