Він сіпнувся, наче вона вдарила його.
— Я не хотів, щоб так вийшло.
— Як «так»?
Адвокат торкнув Сергія за лікоть.
— Не треба.
Але Сергій ніби вже не чув.
— Мороз сказав, що налякає його. Тільки налякає. Артем мав поїхати на кілька днів, віддати документи. Я думав, він схаменеться.
— Де він? — спитала Олена.
Сергій відвернувся.
— Я не знаю.
— Ти бачив його після тієї ночі?
Мовчання.
— Сергію.
— Ні.
— Хто був у труні?
— Я не знаю.
— Ти ховав контейнер.
Він заплющив очі.
— Я не знав. Мороз сказав, що все вирішено, що тіло… що експертиза… Я був у шоці.
Дмитро коротко хмикнув.
— Ти був у шоці? Ти рік мовчав.
Сергій раптом зірвався:
— А що мені було робити? Мороз тримав мене за горло! Борги, підписи, договори! Я вліз, так, вліз по дурості, хотів заробити, хотів допомогти вам! Олена вічно сама, ти вічно без грошей, Артем роботу міняв кожні пів року! Я хотів нормально ставити пам’ятники людям, відкрити майстерню, а Мороз…
— Не смій, — сказала Олена.
Тихо. Але Сергій замовк.
— Не смій ховати свою жадібність за нами.
Його повели на допит.
Після цього події покотилися швидше, але легше не стало. Мороза затримали за тиждень. Він намагався втекти, але його зупинили біля орендованої квартири, де знайшли печатки, бланки, готівку й чужі документи. Кілька працівників похоронних служб дали свідчення. Один зізнався, що рік тому за вказівкою Мороза оформив закриту труну без фактичної передачі тіла, а на цвинтар привезли обтяжений ящик, який уже вночі замінили контейнером зі сміттям, щоб приховати порожнечу після просідання землі. Чому земля провалилася тільки через рік, пояснили просто: дошки згнили, контейнер тріснув, ґрунт пішов усередину.
Це звучало майже буденно. Від цієї буденності Олену нудило.
Про тіло з аварії з’ясувалося ще страшніше: воно належало бездомному чоловікові, особу якого тоді ніхто не встановлював ретельно. Документи Артема підкинули до місця аварії. Машина була оформлена на підставну особу. Слідство вважало, що смерть невідомого використали, щоб оголосити Артема загиблим і закрити питання з його зникненням.
Але де був Артем?
Відповідь прийшла не з красивої випадковості, не з раптового дзвінка серед ночі, а з довгої, брудної роботи з документами.
У теці Артема знайшли фотографію накладної на перевезення будівельного контейнера до селищного складського комплексу на околиці. Там само, серед записів, була помітка: «Савчук — сторож, каже вночі». Ірина Павлівна знайшла Савчука — колишнього сторожа, який після закриття складу переїхав до доньки. Він довго відмовлявся говорити, боявся Мороза навіть після затримання. Але коли йому показали фотографію Артема, старий заплакав.
— Був хлопець, — сказав він. — Живий був. Його привезли вночі. Не зв’язаний, але побитий. Мороз із двома. Кричали на нього. Потім один із них сказав: «Тримати до ранку». А вранці хлопця вже не було.
— Куди подівся?
— Не знаю. Чесно не знаю. Я зміну здав. Але він мені записку сунув, коли я воду приніс. Я викинув. Злякався.
— Що було в записці?
