Вони рухалися повільно, класичним «уступом». Іван ішов першим, як досвідченіший у читанні слідів і пошуку пасток, Олександр прикривав його з флангу й тилу. Адреналіновий шторм, що бушував у крові командира ще пів години тому, тепер змінився крижаною, граничною концентрацією. Дитячий рюкзак у внутрішній кишені розгрузки відчувався як розпечений шматок свинцю, одночасно обпалюючи болем і надаючи нелюдських сил. Кожен крок був математично вивірений: перенесення ваги на п’яту, плавний перекат на носок, щоб мінімізувати шум.
Крізь лінзи ПНБ кров виглядала не червоною, а поглинально-чорною, наче розлита по землі смола. Спочатку слід «Мармура» читався легко: важкі, змазані відбитки берців, глибоко втиснуті в глину, і часті чорні краплі, що падали з правого боку.
— Поранення в стегно або в бік, — ледь чутно, одним подихом у мікрофон гарнітури промовив Іван, зупиняючись і вказуючи стволом автомата на прим’яту траву. — Крововтрата значна. Він слабшає. Крок стає коротшим, починає волочити ногу.
Олександр мовчки кивнув. Логіка підказувала, що з такою раною далеко не відійти, але фізика людського тіла в стані шоку часом творила неймовірне. Страх смерті гнав ворога вперед, змушуючи ігнорувати біль і м’язові волокна, що рвалися. Але час працював проти них обох. Якщо «Мармур» стече кров’ю до того, як вони його знайдуть, таємниця місця розташування підвалу помре разом із ним у цій сирій землі.
За годину виснажливого переслідування характер слідів змінився. Утікач явно намагався заплутати переслідувачів, петляючи між поваленими стовбурами й густим чагарником. Олександр відчував, як усередині наростає глухе роздратування. Йому хотілося зірватися на біг, прочесати цей квадрат ланцюгом, але він жорстко придушував у собі ці пориви. Один хибний рух, один зірваний крок — і розтяжка перетворить їх на криваве місиво.
Раптом Іван різко підняв стиснутий кулак — універсальний тактичний жест «Стій». Олександр миттєво завмер, опускаючись на коліно й беручи свій сектор на приціл. Сапер повільно, міліметр за міліметром, опустився на землю. У зеленому світлі ПНБ Олександр побачив, як Іван дістав із підсумка щуп і обережно провів ним над ледь помітною вм’ятиною в багнюці…
