— Він стікає кров’ю! — процідив Олександр, подаючись уперед. — Він далеко не відійде. Якщо ми візьмемо його живим, він скаже, де цей підвал. Він — єдиний ключ. Якщо вони їх переведуть… я втрачу їх знову. І цього разу назавжди.
У підвалі повисла важка тиша. Бійці групи, що сиділи осторонь, притихли, відчуваючи напруження між командиром і старшим сапером. Вони знали історію Олександра, знали про його трагедію, і кожен зараз подумки ставив себе на його місце.
Іван дивився в очі Олександрові, розуміючи, що жодні статути й накази зараз не зупинять цю людину. Чабан був готовий піти під трибунал, готовий був самотужки рвонути через мінні поля, аби лише знайти дружину й доньку. І Іван знав, що не зможе його зупинити. Не фізично, а морально.
— Командування нас зжере з потрохами, — похмуро констатував сапер, перевіряючи магазин автомата. — І якщо ми нарвемося на засідку, поляжемо всі через одного недобитка.
— Я піду сам, — твердо відповів Олександр. — Ви залишитеся тут, закріпитеся. Я передам по рації, що пішов на дорозвідку.
— Іди ти до біса, командире, — огризнувся Іван, закидаючи автомат на плече. — Сам ти там тільки здохнеш. А Машці твоїй мертвий чоловік не допоможе. Пішли. Сліди ще свіжі. Але якщо ми не знайдемо його до світанку — повертаємося. Це моя умова.
Олександр мовчки кивнув, вдячно стиснувши плече товариша. Він обережно склав записку, сховав її у внутрішню кишеню, ближче до серця, і дбайливо прибрав синій рюкзачок із жовтою пташкою до свого розвантажувального жилета.
Вони вийшли з підвалу в густі сутінки. Кривавий слід ішов у хащу, обіцяючи довгу й небезпечну ніч. Олександр дивився на темніючий ліс, і в його голові стукала лише одна думка: “Мармур”. Він знайде його, навіть якщо доведеться перевернути кожен камінь у цьому проклятому лісі. І він виб’є з нього координати того підвалу. Чого б це не коштувало.
Нічний ліс зустрів їх ворожою сирістю й непроглядною темрявою, густою настільки, що вона здавалася відчутною на дотик. Щойно сонце сховалося за обрієм, температура різко впала, перетворюючи вологу осінню багнюку на підмерзле місиво, що зрадницьки хрустіло під підошвами тактичних черевиків. Олександр та Іван опустили на очі прилади нічного бачення. Навколишній світ миттєво забарвився в монохромні, фосфоресцентні зелені тони, надаючи покрученим деревам схожості зі скелетами фантастичних чудовиськ…
