Ксенія завмерла, стискаючи мочалку. Від лопаток до попереку шкіра Галини Федорівни перетворилася на суцільну нерівну рубцеву тканину. Це не було схоже на звичайний шрам чи тонку світлу смужку.
Одні ділянки здавалися білими з рожевим відтінком, інші лишалися темними, майже багряними. Стягнуті складки перетинали спину, ніби розплавлений віск застиг, так і не встигнувши розгладитися.
У кількох місцях вгадувалися сліди того, що колись притиснулося до шкіри: груба тканина, дерево, гарячий попіл. Чотири десятиліття не змогли стерти написану вогнем історію.
Мокра мочалка вислизнула з пальців Ксенії й упала на лінолеум. Галина Федорівна не обернулася. Вона сиділа, зсутулившись і обхопивши себе за плечі, маленька й беззахисна тепер, коли її таємниця нарешті відкрилася.
«Тепер зрозуміла?» Голос старої звучав рівно, ніби цю фразу вона тисячі разів повторювала про себе. «Тепер знаєш, чому я нікого не підпускала».
Ксенія нахилилася, підняла мочалку й на мить притисла кулак до губ. Потім глибоко вдихнула, намилала її й почала обережно проводити по понівеченій шкірі.
Вона рухалася повільно, коло за колом, із тією самою дбайливістю, з якою раніше мила ноги. По її щоках текли сльози, але пальці не тремтіли.
Від першого дотику тіло Галини Федорівни судомно напружилося. Спрацювала пам’ять, яку неможливо було вмовити забути біль. За кілька секунд плечі опустилися, а стиснуті на колінах руки розімкнулися.
Тепла вода стікала по рубцях, заповнювала западини, затримувалася на горбах. Ксенія промила спину й боки, де ушкоджена шкіра переходила в здорову, потім обережно промокнула все м’яким рушником.
Коли чиста сорочка лягла на плечі, Галина Федорівна повільно повернулася. «Ти не втекла».
«Ні».
«Інші відводили очі. Або починали жаліти — це ще гірше. Тамара Сергіївна якось побачила край, коли я перевдягалася. Зблідла й відтоді майже не заходить».
Ксенія сіла навпроти. «Я не втечу й не дивитимуся на вас із жалем. Якщо захочете розповісти, я вислухаю».
Галина Федорівна перевела погляд на фотографію чоловіка, потім на свої руки. «Давно я про це вголос не говорила. Коля знав, що сталося, але всієї правди не бачив. Після пожежі я жодного разу не показала йому спину».
«Як вам вдавалося приховувати це від чоловіка?»
«Перевдягалася тільки у ванній. Спати лягала в сорочці й у темряві. Коли він обіймав, перехоплювала його долоні й тримала на животі. Микола звик. Він узагалі не ставив зайвих запитань».
Вона замовкла. У кімнаті стояв запах господарського мила й теплої вологої тканини. Потім обличчя старої змінилося, а голос став далеким, ніби перед нею розчинилися двері в спекотне літо, наповнене сіном і димом…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
