Після цього вони подали офіційні звернення до наглядових інстанцій. Ірина записала відео для батьківських груп: спокійне, без істерики, з фактами, датами, скриншотами й проханням не мовчати, якщо чиїсь діти стикалися з тим самим.
Відео розійшлося швидко.
Сергій розумів просту річ: якби Марина й ті, хто її прикривав, були невинні, їм не довелося б залякувати. Проколоті колеса й анонімні повідомлення стали не просто погрозою. Вони стали доказом страху.
Коли вони втрьох знову увійшли до школи, атмосфера змінилася.
Директорка вже не виглядала господинею становища. Вона сиділа напружена, з текою на колінах, і майже не підводила очей.
У кабінеті була ще одна людина — представник служби, яка курувала роботу навчальних закладів. Він заговорив першим.
— За зверненнями кількох родин проведено попередню перевірку. Матеріали прийнято до розгляду. На час розслідування Марину Вікторівну Вєтрову відсторонено від обов’язків класної керівниці та викладачки. Щодо учениці Кіри Вєтрової, ухвалено рішення про переведення до іншого навчального закладу.
Сергій слухав без радості.
Жодного тріумфу не було. Лише важке відчуття, ніби в домі нарешті перекрили трубу, з якої давно текла отрута, але стіни вже встигли нею просочитися.
Він несподівано подумав про Кіру.
Вона теж була жертвою. Не так, як Настя. Не жертвою цькування. Жертвою матері, яка роками вирощувала в ній чужу образу, годувала її старими приниженнями і в якийсь момент перетворила дитину на знаряддя помсти.
Це не виправдовувало її…
