Кирило зблід. Марина схопилася.
— Сергію! Припини! Ти не розумієш, що робиш! Вимкніть це!
— Це головний актив нашого спільного підприємства, — сказав я, дивлячись на Кирила. — Генетична експертиза. Імовірність батьківства Олега Валерійовича — майже абсолютна. Моя — нуль.
Хтось ахнув. Упала виделка. Олег сидів нерухомо, вчепившись пальцями в скатертину.
Слайди тривали. Фото останніх тижнів: Марина входить у будинок Олега, виходить із ним, поцілунок біля машини, його рука на її талії.
— Це хроніка недавніх подій, — спокійно сказав я. — Поки я лежав на операції, яку мій найкращий друг фактично перетворив на імітацію, моя дружина обговорювала з ним, як довго я ще їм потрібен.
Марина плакала. Уже не красиво, не театрально, а потворно, з червоними плямами на обличчі.
Олег підвівся.
— Сергію, ти збожеволів. Це підробка.
— Авжеж, — кивнув я. — Усе підробка. Фотографії, документи, рахунки, ДНК, медичні журнали. А справжня тільки твоя промова про вірність.
Я підійшов до його столика, взяв келих із червоним вином і повільно вихлюпнув йому в обличчя. Темна рідина потекла по білій сорочці.
— Гірко, — сказав я.
Кирило схопився, перекинув стілець і вибіг із залу. Гості сиділи, паралізовані шоком. Хтось хапав сумку, хтось шепотівся, хтось уже знімав те, що відбувається, на телефон.
Я поклав мікрофон на стіл.
— Банкет закінчено. Рахунок оплачено.
Біля дверей на мене чекав Артем. Він накинув мені пальто на плечі.
— Ходімо, батю, — сказав він. — Тут душно.
Ми вийшли надвір. Сніг на той час уже скінчився, повітря було холодне й чисте. Я вдихнув на повні груди й відчув, як тугий вузол, що роками сидів у грудях, нарешті послабився.
У мене більше не було дружини. Не було друга. Не було колишньої сім’ї.
Але поруч ішов Артем. Мій син. Моя кров. І вперше за довгий час я знав: я йду правильно.
Ейфорія від викриття зникла швидко. Вранці почалася справжня війна. Не гучна, не кінематографічна, а в’язка, паперова, брудна.
Марина здаватися не збиралася. Найняла дорогу адвокатку, фахівчиню з розлучень заможних людей.
— Я заберу в нього половину! — кричала вона комусь телефоном, поки я збирав речі. — Він мене осоромив! Він ненормальний!..
