Життя без прикрас— Нічого. Думки всякі.
Він побажав їй доброї ночі й вийшов із важким, невизначеним відчуттям. Воно не складалося в думку, але й зникати не хотіло.
Коли Марина повернулася зі зміни, Андрій переказав їй розмову із сусідкою. Вона ще стояла в передпокої, не знявши сумки, і втома в її рухах була такою економною, ніби кожен зайвий рух коштував їй сил.
— Андрію, ти серйозно? — Марина повісила куртку на гачок. — Ти тепер Кравцову слухаєш?
— Сьогодні вона говорила інакше. Не як завжди. Спокійно. По суті.
— У неї бувають різні періоди. Іноді люди з такими проблемами виглядають цілком спокійними.
— Але якщо хоча б на секунду припустити…
— Не треба припускати.
Вона сказала це не зло, а втомлено. Так говорить людина, за плечима якої довга зміна, чужі скарги, рецепти, черги й нескінченні запитання.
— Соня підліток. Вони зараз усі такі. Навушники, кам’яне обличчя, їжа через раз. У моєї племінниці в цьому віці був період, коли вона розмовляла тільки з кімнатною рослиною. Переросла.
— Усе одно щось не так.
— Тоді поговори з нею нормально. Але перетворювати слова Валентини Петрівни на трагедію — це вже занадто.
Андрій хотів повірити дружині. І повірив, бо так було простіше.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.