Омар миттєво поклав важку мозолясту долоню на його передпліччя, з силою втиснувши чоловіка в розпечений пісок.
— Там семеро озброєних чоловіків і три собаки, — ледь чутно прохрипів провідник. — Поліземо зараз — залишимося тут назавжди. Чекаємо до глибокої ночі.
Олександр не відривав погляду від бінокля. Він сфокусував лінзи на спині жінки, суціль вкритій темними, лущеними сонячними опіками. Тонка тканина вицвілої сірої сорочки висіла на гострих лопатках брудними лахміттями. Пальці Олександра до білизни в кісточках стиснули пластиковий корпус оптики, видавши тихий, натужний скрип.
Сонце повзло до обрію знущально повільно. Повітря над кам’янистою улоговиною перестало тремтіти, змінившись густою, задушливою духотою. Олександр зробив маленький ковток із подряпаної пластикової фляги. Вода була гидко теплою й сильно віддавала дешевою хімією.
Він не зводив очей із табору, доки сонце не пофарбувало пісок у багряний колір. Унизу розвели невисоке вогнище, у темніюче небо потягнувся їдкий кислий дим від палаючого верблюжого гною. Олександр лежав абсолютно нерухомо, його права рука намацала у внутрішній кишені жовту багажну бирку. Глибокі друкарські вм’ятини на пластику звично відбилися на подушечці великого пальця.
З настанням темряви температура в пустелі різко впала. Пронизливий холод проникав крізь просякнутий потом одяг, стрімко остуджуючи розігріте за день каміння. У таборі поступово стихли гортанні голоси, лише ланцюгові собаки зрідка хрипко скавуліли уві сні. Омар дістав зі свого курного рюкзака важкі слюсарні кусачки з довгими ручками й шматок щільної промасленої тканини.
Вони спускалися схилом цілу вічність, переносячи вагу з п’яти на носок. Дрібний сипкий пісок надійно поглинав звуки обережних кроків. Запах тліючого вогнища тепер змішувався з різким ароматом немитих людських тіл і застояної в загонах сечі. Олександр дихав винятково ротом, жорстко контролюючи кожен свій видих.
Жінка спала на голій землі, згорнувшись у тугий, напружений клубок. Іржавий ланцюг був намотаний навколо залізного кілка короткими щільними кільцями. Омар зупинився за десять метрів від неї, безшумно піднявши автомат і взявши на приціл крайній брезентовий намет. Олександр опустився на коліна просто поруч зі сплячою.
Зблизька від неї сильно пахло прогірклим баранячим жиром і старою, запеченою кров’ю. Олександр повільно простягнув руку й ледь помітно торкнувся її гострого плеча. Жінка миттєво здригнулася, але не видала ані звуку. Вона просто стиснулася ще сильніше, інстинктивно закривши голову вкритими грубими мозолями руками…
