Віктор переступив через стогнучого на підлозі першого нападника. Підошви його черевиків ковзнули по розлитій машинній оливі.
— Віддай папери, механіку, — важко дихаючи, промовив Кравчук. Він зробив обережний крок назад, тягнучи за собою задиханого величезного собаку. — Ільїн знає, що ти поїхав до скриньки. Марина подзвонила йому одразу, як ти пішов. Завод однаково забере своє. Віддай, і ми підемо.
Віктор мовчав. Його погляд методично зафіксував положення ножа в руці охоронця, натягнуту до межі струну зашморгу, посинілий язик і піну на морді Бурана.
Віктор розтиснув пальці й кинув сталевий стопорний палець просто в обличчя Кравчуку. Рух був різкий, батожний. Важкий шматок сталі вдарив начальника охорони точно в перенісся. Кравчук інстинктивно вихопив обидві руки вгору, намагаючись закрити обличчя. Ніж із дзвоном упав на бетон. Зашморг ослаб на частку секунди.
Цієї крихітної миті Бурану вистачило.
Пес із хрипким, булькаючим ревом рвонув уперед. Вісімдесят кілограмів литих м’язів обрушилися на Кравчука. Собака вдарив чоловіка широкими грудьми, перекидаючи його спиною на металевий верстак. Пролунав оглушливий гуркіт інструментів, що попадали на підлогу. Кравчук несамовито закричав. Його пальці судомно намагалися відчепити мертву хватку щелеп собаки від свого товстого шкіряного рукава. Тканина тріщала по швах.
Віктор неквапом підійшов упритул. Узяв з уцілілого краю верстака масивний газовий ключ. Метал ключа був крижаний і важкий.
— Фу, — рівно й неголосно скомандував Віктор.
Буран миттєво розтиснув щелепи й відступив на один крок, продовжуючи нутряно гарчати. Жорстка чорна шерсть на його холці стояла дибки. Із пащі на бетонну підлогу капала густа слина, змішана з чужою кров’ю.
Кравчук лежав на верстаку, підібгавши під себе роздерте передпліччя. Його обличчя рясно заливала кров із розбитого носа. Очі бігали, панічно перескакуючи з вишкіреної пащі собаки на занесений газовий ключ.
Віктор із силою опустив газовий ключ на стільницю рівно за сантиметр від лівого вуха Кравчука. Оглушливий дзвін удару змусив охоронця судомно здригнутися всім тілом і заплющити очі.
Вільною рукою Віктор розстебнув блискавку на нагрудній кишені куртки Кравчука. Витяг смартфон. Приклав тремтячий великий палець охоронця до сканера відбитків. Екран телефона яскраво спалахнув.
У відкритому застосунку висів чат. Контакт був записаний як «І.В.». Останнє текстове повідомлення було надіслане дванадцять хвилин тому: «Він у гаражі. Беремо папери й кінчаємо з цим?».
Віктор натиснув на поле введення тексту. Пальці лівої руки безпомилково набрали повідомлення: «Взяли. Папери в нас. Їдемо на завод». Він натиснув кнопку надсилання. Прочитано.
Відповідь прийшла за секунду: «Чекаю у себе в кабінеті. Охорону з головної прохідної я зняв. Заїжджайте через східні ворота»…
