Той усе ще перелякано тулився до холодної стіни, а обличчя його було кольору білої крейди. «Терміново запишіть у карту: ларвотерапія — це біохірургічна обробка гнійної рани спеціальними личинками мух». «Ці личинки живляться виключно сильно ушкодженою, відмираючою тканиною.
У процесі своєї життєдіяльності вони виділяють унікальні ферменти, які ідеально дезінфікують ранову поверхню. Цей ефективний метод дуже активно застосовується в суворій військово-польовій хірургії ще з часів Першої світової війни. Він офіційно визнаний провідними медичними інститутами й успішно використовується в найкращих клініках усього світу».
Хірург закінчив свою невелику лекцію й знову повернувся до змученої Лери. «Де ви навчилися цього вражаючого методу?» — з великим професійним інтересом спитав він. Лера з величезними труднощами ковтнула в’язку слину.
Коли вона заговорила, її голос вийшов ледь чутним, схожим на шелест сухого листя. «У польовому експедиційному госпіталі, що стояв на бурхливій гірській річці. Я провела в різних експедиціях вісімнадцять років.
Я кваліфікована фельдшерка». Маслов розуміюче примружив свої проникливі очі, а потім повільно, з повагою кивнув. Здавалося, ніби в його голові все остаточно стало на свої законні місця.
«Ну, тоді мені все абсолютно зрозуміло», — задоволено промовив він. Він випростався на весь свій чималий зріст і суворо звернувся до своєї медичної команди. До медсестри Люди, яка вже несміливо повернулася до кабінету й стояла у дверях, густо червоніючи від пекучого сорому за свою непрофесійну втечу.
І до блідого ординатора, який усе ще ніяк не міг остаточно оговтатися після пережитого шоку. «Її рана абсолютно чиста, а вся тканина, ушкоджена некрозом, видалена просто ідеально й повністю. Я сам особисто бачив подібне диво лише двічі в житті, і обидва рази це відбувалося в найсуворіших польових умовах».
«Тут же результат досягнуто абсолютно той самий. Ця смілива жінка за п’ять днів лежання в брудному болоті зробила зі своєю ногою те, що ми з вами зазвичай робимо в нашій стерильній, обладнаній операційній». Медсестра Люда стояла нерухомо, перетравлюючи почуте, а потім дуже тихо й несміливо спитала: «То вони що, зовсім не небезпечні для людини?».
«Абсолютно ні», — твердо й упевнено відповів хірург Маслов. «Вони щойно буквально врятували їй ногу, а можливо, і життя її ненародженої дитини. Ці маленькі личинки виділяють алантоїн — найпотужніший природний антисептик».
«Саме цей фермент і захистив її ослаблений організм від смертельного зараження крові в цілковито нестерильних умовах дикого болота». Він знову тепло повернувся до Лери. «Зараз мені треба буде оглянути вашу рану детальніше й дуже обережно хірургічно обробити її краї».
«Усіх личинок ми, звісно ж, обережно приберемо — вони свою роботу вже виконали на відмінно. Потім ми обов’язково зробимо вам УЗД, перевіримо серцебиття вашого малюка й поставимо поживні крапельниці. Ви зараз украй сильно зневоднені й фізично виснажені, але головне — ви живі, і ваш малюк теж живий».
Лера лежала абсолютно нерухомо й просто дивилася в білу лікарняну стелю. По її запалій щоці повільно повзла мокра смужка вологи, але вона навіть не спробувала її витерти. У неї просто фізично не було сил на те, щоб підняти руку.
Необхідна хірургічна операція тривала рівно півтори години. Доктор Маслов дуже професійно й ретельно обробив її величезну рану. Краї розрізу виявилися на диво рівними, чистими й без найменших, навіть прихованих, ознак початку інфікування.
Хірург акуратно й надійно наклав рівні косметичні шви. Потім їй одразу ж увели потужні сучасні антибіотики — нарешті справжні, зі скляних ампул, що надходили просто в кров через рятівну крапельницю. Акушерка — немолода, дуже втомлена на вигляд жінка з напрочуд теплими й ніжними руками — дуже уважно перевірила стан дитини.
Вона констатувала, що серцебиття плода було в цілковитій нормі, а його активні рухи не викликали жодних побоювань. Навколоплідні води також виявилися в повному, ідеальному порядку. «Дуже міцний малюк», — з доброю усмішкою сказала акушерка, прибираючи датчик апарата УЗД з її живота.
«Вочевидь, вдався характером і здоров’ям у свою героїчну маму». Лера вперше за ці п’ять нескінченних, сповнених жаху днів дозволила собі спокійно заплющити очі без липкого тваринного страху. Одразу після успішної операції Маслов особисто зайшов до неї в палату, щоб провідати свою незвичайну пацієнтку.
Він важко опустився на рипучий стілець біля її ліжка й звично поклав свої великі, сильні руки на коліна. Він мовчав близько хвилини, задумливо дивлячись у вікно, за яким самотній вуличний ліхтар тьмяно освітлював мокру лікарняну стоянку. «Я ж цілих два десятиліття пропрацював військовим хірургом у найгарячіших точках», — неголосно почав він свою розповідь….
