Аліна втомлено всміхнулася.
— Як з’ясувалося, майже зовсім не знаю.
Адвокатка легко постукала пальцем по відсутніх виписках.
— Такі речі самі собою не зникають.
Аліні стало соромно.
— Я мала бути уважнішою.
— Ні, — твердо сказала Ірина Сергіївна. — Ви довіряли чоловікові. Це не одне й те саме.
Від цих слів Аліна ледь не розплакалася. Вона лише проковтнула клубок у горлі й на секунду відвернулася.
Адвокатка знову подивилася в документи.
— Ви знаєте, хто така Олена?
Аліна підвела очі.
— Що?
— Тут є регулярні перекази на консультаційний рахунок, оформлений на Олену Воронову, — пояснила Ірина Сергіївна, показуючи одну з виписок.
У Аліни стиснуло груди.
Олена. Та сама жінка з повідомлення.
— Здається, вона працює з ним, — сказала Аліна.
Обличчя адвокатки майже не змінилося. Але цього «майже» виявилося достатньо.
— Можливо, її роль у цій історії ширша.
Аліна відвернулася до вікна. За склом висів сірий день. Приниження повільно розтікалося тілом, як крижана вода.
Тепер десятки дрібниць почали складатися в одну значно неприємнішу картину. Пізні повернення. Часті поїздки. Раптова одержимість спортом. Новий одяг, який він вибирав із незвичною ретельністю. Аліна казала собі, що вона доросла жінка і не повинна перетворюватися на підозрілу дружину.
Тепер вона зрозуміла: просто боялася дивитися правді в очі.
— Що мені робити?
