Про розлучення вони заговорили майже без емоцій. Без скандалу, без посуду, розбитого об стіну, без валіз біля дверей. Просто одного холодного вечора Денис сів навпроти неї за кухонний стіл, склав руки перед собою й сказав:
— Мені здається, ми давно перестали бути щасливими одне з одним.
Він вимовив це спокійно, навіть дбайливо, і саме ця дбайливість налякала Аліну сильніше за крик. Бо в ту мить вона майже повірила: можливо, він має рацію. Можливо, це справді просто кінець двох утомлених людей.
Три місяці минули в тягучому очікуванні. Останні документи лежали в сірій папці на столі в його кабінеті. Уранці в п’ятницю їм належало остаточно затвердити угоду. Один підпис — і чотирнадцять років шлюбу мали перетворитися на набір офіційних формулювань.
Тієї ночі Аліні треба було спати. На ранок її чекала рання зміна, ноги після операційної нили так, ніби кістки налилися свинцем. Але сон давно перестав бути її прихистком. Він приходив уривками, тривожно, ненадовго, а потім зникав, залишаючи по собі лише порожнечу.
Коли близько півночі двері спальні тихо прочинилися, Аліна відразу підвелася на ліктях.
— Кіра? — спитала вона насамперед.
— З нею все гаразд, — відповів Денис.
У кімнаті було темно. Лише слабке світло ззовні пробивалося крізь фіранки й лягало на підлогу нерівними сірими смугами.
Денис стояв біля дверей у домашніх штанях і старій футболці, якої Аліна не бачила на ньому багато років. Від цього простого вигляду в неї болісно стиснулося серце. На коротку мить перед нею ніби постав той чоловік, за якого вона колись виходила заміж: до кар’єрних перегонів, до великих грошей, до холодного спокою і тієї порожнечі, яка з кожним роком дедалі виразніше проступала в його обличчі.
— Щось сталося? — спитала вона тихіше.
Він не став відповідати. Повільно обійшов ліжко, ліг поруч, і матрац під ним прогнувся. Аліна завмерла. Вони вже кілька місяців не спали разом. Від початку зими Денис перебрався до гостьової кімнати й, здавалося, був цілком задоволений цією дистанцією.
Він прихилився до узголів’я, важко видихнув і поклав телефон екраном догори на її тумбочку, поруч із лампою.
— Денисе…
