У Сави перехопило подих. Він перечитав рядок раз, удруге, втретє. Якщо дитина була недоношеною, як вона могла бути зачата тоді, про що шипів Федір? Як могла народитися «вчасно», якщо лікарі прямо писали протилежне? Кімната захиталася перед очима. Сава зірвався з місця й помчав до хати приятеля.
Федір, як з’ясувалося, вже другий тиждень безпробудно пиячив. Сава вдерся до нього, схопив за груди першого-ліпшого співпляшника, потім самого Федора й крізь зуби зажадав назвати, з ким Марина йому зрадила. Федір тільки криво всміхнувся. Каламутні очі його майже не відривалися від недопитої пляшки.
У цю мить до кімнати вбігла перелякана мати Федора. Вона кинулася до Сави, повисла в нього на руках, плакала, благала не калічити її нікчемного сина. Жінка клялася, що Марина була вірна Саві, що ніякої зради не було й бути не могло.
Вона зізналася, що Федір усе вигадав із заздрощів і злості. Поки Сава служив, він сам намагався домогтися Марини, ходив за нею, чіплявся, але дівчина прогнала його й пригрозила так, що він довго не наважувався показуватися їй на очі. А потім затаїв образу.
Тут подав голос і сам Федір. Він раптом розреготався істерично, гидко, майже божевільно. Сказав, що Марина мала бути його, бо він кохав її найдужче за всіх. Запевняв, що зробив би її щасливою, якби вона тільки глянула в його бік. Але вона, горда й вірна, чекала Саву й не помічала нікого довкола. За це Федір і назвав її дурепою…
