Сава виявився надто довірливим і надто враженим, щоб одразу відмахнутися. Його серце вже було отруєне сумнівом, а чужі слова тільки підливали цьому яду міцності. Тим паче говорив не випадковий перехожий і не одна з тих бабів, що любили теревенити біля магазину.
Страшну брехню приніс йому найкращий приятель — той, кому Сава довіряв майже як рідному братові. Це сталося ввечері, після роботи біля старої лазні.
Сава збирався лагодити дах, і Федір сам зголосився допомогти. Вони поралися довго, втомилися, але справу довели до кінця. Після цього вирішили трохи посидіти, відпочити, випити по чарці за зроблену роботу.
Марина з новонародженим сином уже кілька днів була вдома. Щоправда, до Федора вона завжди ставилася насторожено, навіть холодно, і Сава це помічав. Щоб не дратувати дружину, він не став кликати приятеля до хати. Тихцем узяв пляшку, дістав просту закуску й повів Федора до просторого передбанника.
Там було тепло, сухо й досить зручно, щоб затриматися. Чоловіки сіли, налили по першій. Потім майже відразу — по другій. І саме тоді Федір ніби між іншим поставив запитання, від якого в Сави всередині щось здригнулося.
Він спитав, як це — раптом стати батьком. Сава всміхнувся, сам не приховуючи розгубленого щастя. Зізнався, що ще не звик до цієї думки: малюк такий крихітний, такий беззахисний, що страшно навіть брати його на руки. Здавалося, один незграбний рух — і можна завдати шкоди…
