До розлитого струмка вони дісталися приблизно за сорок хвилин. За цей час вода встигла піднятися ще вище й тепер несла цілі пласти розмитої землі. Данило зупинився на березі й недовірливо подивився на наставника.
— Ви пройшли тут самі? Зі щенятами під одягом?
Миронич не став відповідати. Вище за течією потік розходився навколо великого каменя на два рукави. Там було трохи мілкіше. Вони зайшли у воду, Данило тримався за ремінь старого. На середині його хитнуло, і він вчепився в плече наставника. Миронич устояв, перечекав удар течії й витягнув обох на протилежний берег.
Тремтячі й промоклі, вони не дозволили собі перепочинку. Поки йшли, тіло зігрівалося рухом. За годину ялинові гілки зімкнулися над стежкою, дощ ущух, зате повітря стало густим від сирості. Поміж запахами смоли й моху Миронич уловив важку домішку крові.
Данило всю дорогу мовчав. За його спиною погойдувався важкий рюкзак із пляшками, бинтами й ліками, але хлопець жодного разу не поскаржився й не попросив зупинитися. Він іще не бачив пораненої вовчиці й, мабуть, до кінця не вірив розповіді наставника. Однак ішов туди, де його міг зустріти дорослий хижак, бо в коробці біля печі на власні очі побачив наслідки капкана. Миронич відчував присутність стажера позаду й розумів: тепер відповідальність лежить не лише за звірів, а й за цього переляканого молодого чоловіка.
Він упізнав повалену ялину, за якою ховався від браконьєрів, підняв долоню й повільно наблизився до яру. Данило зупинився за його спиною. Старий заглянув униз — і серце наче пропустило удар.
Біля коріння нікого не було. Лишилися тільки бура від крові трава, ланцюг і знешкоджений капкан. Ні вовчиці, ні Сивого.
— Пішли, — тихо промовив Миронич.
— Якщо самиця змогла підвестися, це ж добре, — обережно зауважив Данило.
— Вона не могла йти. З такою лапою навіть стати неможливо.
Старий спустився й побачив на глині довгу борозну, що тяглася від лігва вгору. Поруч відбилися великі вовчі лапи. Сивий або волік самицю, або підтримував, поки вона повзла. Він переніс її подалі від місця, просякнутого запахом капкана й людей.
Надія повернулася. Миронич пішов по сліду, Данило рушив за ним. Борозна петляла між ялинами й огинала хмиз. На хвої лишалися темні плями. Крові було надто багато, і з кожним десятком кроків старий пришвидшувався.
Приблизно за двісті метрів вони побачили старе дерево, вирване бурею разом із корінням. Під піднятим пластом землі утворилася суха ніша, захищена від вітру. Миронич зупинився й прислухався. Спершу розрізняв лише краплі, потім почув важке дихання з хрипким присвистом.
Слід перед укриттям розповідав, якою ціною дався цей короткий перехід. Борозна ставала глибшою там, де самиця втрачала сили, а відбитки Сивого лягали поруч так щільно, ніби він підштовхував її плечем. Біля самого виворотня земля була витоптана: вовк кілька разів повертався, вибираючи, з якого боку безпечніше затягти поранену під коріння. Він не просто переніс її — він знайшов єдине сухе місце й улаштував там захист від зливи.
За корінням лежав Сивий. Він згорнувся навколо вовчиці, щільно притулившись до її боку, а голову поклав їй на шию. Самиця лишалася непритомною. Груди підіймалися нерівно, з довгими паузами. Розтрощена лапа розпухла й потемніла, запалена тканина пульсувала.
Вовк повільно підвів голову. Під очима на мокрій шерсті темніли сліди втоми. Він не спав, не йшов на полювання, лише грів і охороняв. Побачивши Миронича, Сивий не загарчав. У погляді майнуло спокійне впізнавання: людина повернулася, як обіцяла.
Потім вовк помітив Данила. Його тіло миттю напружилося, губа піднялася, а по землі прокотилася глуха вібрація.
— Не рухайся, — тихо наказав Миронич стажерові. — Очі опусти. Не дивися просто на нього.
Данило завмер. Уперше дорослий вовк стояв від нього всього за кілька кроків. Ноги стали ватяними, долоні спітніли, дихання довелося стримувати зусиллям.
— Сивий, він прийшов зі мною, — заговорив Миронич. — Ми обоє будемо їй допомагати.
Старий сів навпочіпки, простягнув відкриту долоню й терпляче чекав. Вовк втягував повітря, впізнаючи знайомий запах людини, яка розтиснула капкан і забрала дитинчат, не завдавши їм шкоди. Поступово рик пішов углиб грудей. Сивий знову поклав голову на шию самиці. Він впустив другу людину, бо іншого вибору в нього не лишилося…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
