Олег зупинився між стелажами й наказав Оксані вийти. Обіцяв, що якщо вона віддасть теку й зошит, усе закінчиться швидко. Його голос тремтів сильніше, ніж промінь ліхтаря. Після пожежі, казино й невдалої засідки Кравченко більше не намагався здаватися веселим. Він хотів знищити жінку не тільки заради документів, а й заради власного страху перед нею.
Оксана відповіла з темряви:
— Ти багато чого обіцяв, Олеже. Моєму батькові казав, що допоможеш. Мені казав, що все буде за законом. Матері обіцяв передавати листи.
Кравченко різко повернувся на голос і вистрілив. Куля ввійшла в теку на стелажі, здійнявши хмару паперового пилу. Бугай вилаявся й рушив в обхід. Оксана перемістилася за сусідній ряд, не видаючи кроків.
— Де ти? — крикнув Олег. — Скільки можна ховатися?
— Я не ховаюся. Це ти десять років ховався за Левченком, Данилюком і своїми охоронцями.
Оксана кинула уламок цеглини в протилежний бік. Бугай рвонувся на шум і опинився між двома вузькими рядами. Жінка вийшла ззаду, вдарила його руків’ям пістолета по плечу й вирвала ланцюг. Він спробував розвернутися, але тіснота заважала. Другий удар припав по голові, і Бугай осів на підлогу, зачепивши стелаж.
Олег вистрілив знову. Метал задзвенів, згори посипалися теки. Оксана перекотилася до опорної колони. У магазині лишалося три набої, і витрачати їх навмання вона не збиралася.
Кравченко повідомив, що Левченко підняв усі сили й наказав стріляти при затриманні. За його словами, Оксана офіційно й далі лишалася небезпечною злочинницею, якій ніхто не повірить. Вона була одна, а проти неї виступало все місто.
У відповідь Оксана ввімкнула знайдений запис на повну гучність. Із динаміка пролунав молодий голос Олега, який погоджувався підкинути документи й організувати пограбування. Слідом Левченко наказував прибрати Оксану з міста на максимально довгий строк. Розмова заповнила підвал і повернулася луною від кам’яних стін.
Олег завмер. Ліхтарик опустився.
— Звідки це в тебе?
— Батько знав вас краще, ніж я. Він розумів: ви неодмінно зрадите одне одного й почнете ховати страховку.
Кравченко спробував домовитися. Запропонував гроші, документи й безпечний виїзд за кордон. Обіцяв, що Левченко візьме всю провину на себе. Його інтонація змінювалася з кожною пропозицією: від погрози до прохання, від прохання до лестощів.
Оксана вийшла на край світла, тримаючи його на мушці.
— Смерть була б для тебе простим виходом. Ти підеш під суд. А якщо куплений суд знову не спрацює, тебе судитимуть твої ж господарі. Вони дізнаються, що ти роками записував їхні прізвища й голоси.
Олег зблід. Він знав правила власного світу. Щойно покровителі вважатимуть його джерелом небезпеки, ні гроші, ні охорона не допоможуть.
— Ти не встигнеш нічого передати.
— Перша частина вже пішла. Якщо мене не стане, решта отримають усе.
Це було правдою лише наполовину. Сторінки зошита справді були в Мирона Павловича, але архівні записи Оксана ще нікому не передала. Олегові не слід було знати, наскільки вузькою лишається її перевага.
Бугай застогнав і спробував підвестися. Оксана штовхнула ланцюгом теку на верхній полиці. Важкий архівний короб упав перед Кравченком, змусивши його відсахнутися. Тієї ж миті вона вимкнула програвач, підхопила ящик і попрямувала до службового проходу за котельнею, який пам’ятала за старими батьковими кресленнями.
Олег кинувся слідом. Вузький коридор вивів Оксану до вентиляційного приміщення й сходів у внутрішній двір. Кравченко з’явився у дверях, коли вона вже перелазила через низьку огорожу. Він вистрілив, але куля пішла вище. Оксана зникла між сусідніми будинками.
На світанку вона зупинилася біля телефонної будки. Спершу зателефонувала Миронові Павловичу й веліла негайно винести копії з дому. Потім набрала прямий номер кабінету Левченка. Прокурор відповів сонним роздратованим голосом.
— Романе Андрійовичу, перевірте свої старі сейфи, — сказала Оксана. — Вони виявилися порожніми. Зате в мене тепер надто багато ваших голосів.
Вона поклала трубку. З дверей архіву вибіг Олег, сів у машину й кілька разів марно повернув ключ. Навіть на відстані було видно, як тремтять його руки. Він більше не полював — він шукав місце, куди можна втекти від власних записів…
