Він звелів Марині лягти на тапчан і вкритися овечою шкурою, але спершу попросив показати ступні. Ілля попередив: якщо вона не зігріється, протягом години почнеться сильний озноб. Швидкий огляд підтвердив обмороження — імовірно, першого ступеня, місцями глибше; пальці правої ноги постраждали дужче. На запитання про біль Марина відповіла, що нічого не відчуває, і Ілля підтвердив: відсутність болю гірша, але поки стан не виглядав критичним.
Коли ноги почнуть відігріватися, біль повернеться, і його доведеться терпіти. Він кинув Марині чисту тканину, налив у кухоль окропу, що пахнув травами, і поставив біля тапчана. Після цього знову повернувся до відкритої скриньки.
Марина нагадала, що люди дійдуть до кордону, бо бачили, куди вона побігла. Ілля спокійно погодився й припустив, що їм знадобиться двадцять або двадцять п’ять хвилин: іти в темряві незручно, а яскравий ліхтар мало допомагає тому, хто не вміє читати ліс. Він вийняв моток тонкого сталевого дроту, перевірив пальцями його натяг і сховав під куртку.
— Тоді вони опиняться в моєму лісі, — мовив він і наказав Марині вкриватися, бо йому треба вийти.
Вона не повірила, що він збирається покинути дім зараз, коли назустріч ідуть троє озброєних чоловіків. Ілля мовчки накинув темний плащ, застебнув його, перевірив пістолет, пересмикнув затвор, поставив зброю на запобіжник і сховав за пояс. Із скриньки він узяв стару службову рацію й кілька невеликих циліндрів, уважно оглянув кожен предмет і розподілив спорядження по кишенях.
— Я йду не до них, а їм назустріч, — сказав він. — Це різні речі.
Біля дверей Ілля зупинився і, не обертаючись, звелів не підходити до вікон і за жодних обставин не відчиняти. Навіть почувши його голос, Марина мала чекати умовного слова — «береза». Вона машинально повторила його, намагаючись утримати в пам’яті крізь утому й холод.
Ілля пояснив: якщо він не повернеться до світанку, під третьою від печі дошкою лежать карта й компас. За його вказівкою слід було вісім кілометрів іти строго на північ до сезонної лісової дороги, а потім повернути на схід і дістатися лісопилки, де були люди. Він уже взявся за засув, коли Марина попросила зачекати.
Вона не розуміла, чому незнайомець ризикує заради неї. Він міг не відчиняти дверей, і переслідувачі вирішили б, що втікачка побігла далі. Після довгого мовчання Ілля тихо відповів, що колись ніхто не відчинив дверей людям, яким він був потрібен; минулого він змінити не міг, зате міг вплинути на те, що відбувається тепер.
Засув відсунувся, і до кімнати на мить увірвалося морозне повітря із запахом снігу й хвої. Ілля ступив надвір, після чого двері зачинилися за ним м’яко й майже безшумно. Марина лишилася на тапчані, закутана у важку овечу шкуру, і вслухалася в мовчання за стінами…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
