Це не була складка простирадла. Це був прямокутний предмет із чіткими гранями. Марія завмерла. У квартирі було абсолютно тихо, тільки на кухні далі ритмічно падала вода в мийку.
Вона повільно просунула руку глибше. Пальці відчули холодну металеву застібку й гладку фактуру щільної тканини або шкіри. Предмет був важкий, розміром із книжку.
Відкинувши подушку, вона побачила це в тьмяному світлі з вулиці.
Темно-синя шкіряна тека, застібнута на масивну металеву блискавку. На шкірі виднілися глибокі подряпини, ніби теку довго тягали по асфальту чи бетону. Марія сіла на ліжку, схрестивши ноги. Метал блискавки холодив пальці. Бігунок легко піддався, видавши сухий, скреготливий звук.
Віктор сховав її тут не випадково. Він планував повернутися додому після фінальної зустрічі 14 жовтня, забрати документи й зникнути назавжди. Він знав, що я ніколи не зазираю на його половину. Він надто вірив у свої негласні правила й у те, що я — сліпа дурепа.
Усередині не було записів чи щоденників.
У лівій кишеньці теки лежав закордонний паспорт. Обкладинка бордового кольору. Марія відкрила його на першій сторінці. З фотографії на неї дивився Віктор. Ті самі зморшки біля очей, той самий шрам на підборідді. Але поруч із фотографією чорним шрифтом були вибиті зовсім інші ім’я та прізвище. Дату народження було змінено на три роки.
Під паспортом лежав щільний, запечатаний конверт із крафтового паперу, перетягнутий гумкою. А в правому відділенні теки — там, де зазвичай зберігають візитки, — був акуратно вкладений прозорий пластиковий файл.
У файлі містився аркуш паперу. Копія медичного висновку. На бланку значилася назва приватної закордонної клініки.
Марія піднесла аркуш ближче до світла. У графі «Пацієнт» стояло ім’я з бордового паспорта. У графі «Діагноз і призначена процедура» було надруковано кілька рядків англійською.
Нижче, від руки, синьою ручкою, почерком Віктора був зроблений припис:
