Життя без прикрасЧастина 22 з 22
Розмір
Тема
Шрифт
Марія вийшла на вулицю. Йшов сніг. Перший справжній сніг, який не танув, торкнувшись землі, а лягав рівним білим шаром на асфальт, на сірі дахи машин, на обшарпані фасади будинків. Повітря було чисте й холодне.
Вона пішла до зупинки. У кишені її куртки лежав металевий ключ із вигравіруваними цифрами «412». Вона не стала його викидати.
Вона залишила його собі як якір. Як нагадування про те, що система працює виключно з документами, але документи складають люди. І іноді, щоб система запрацювала правильно, доводиться брати до рук важкий шматок металу.
Марія сіла в трамвай, що підійшов. Колеса з вереском пройшли поворот. За мутним склом пропливали бетонні паркани й голі гілки дерев, укриті свіжим снігом.
Вона заплющила очі. Гул трамвая ніс її геть від лікарні, від порожньої квартири, від восьми років життя, яких ніколи не існувало. Це був останній шов. Далі починалася чиста тканина.
Історію прочитано. Дякуємо!
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.