Наступного дня я вирушив до великого будівельного гіпермаркету на іншому кінці міста. У відділі електроніки вибрав три пристрої, замасковані під звичайні предмети. Касир байдуже пробив покупки й навіть не подивився, навіщо одній людині знадобився такий дивний набір.
Першим предметом була важка кулькова ручка, яка справді писала, але ховала всередині чутливий мікрофон і карту пам’яті. Другим — зарядний блок, здатний записувати розмови в межах кімнати. Третім став недорогий електронний годинник із зеленими цифрами та мініатюрною камерою.
Я дочекався, поки дім спорожніє. Батько поїхав до кредиторів, мама подалася до сусідки, а Христина з Павлом поїхали дивитися дорогі квартири, хоча обоє вже не працювали й не мали стабільного доходу. Ручку я залишив біля хлібниці на кухні, зарядний блок увімкнув за диваном, годинник поставив на полицю навпроти обіднього столу.
Перевіривши кут зйомки, я зателефонував до приватної служби паліативної допомоги. Працівниця уважно вислухала історію про невиліковну хворобу й сказала, що розмова про останні місяці особливо тяжка для близьких. Вона погодилася направити до нас досвідчену соціальну працівницю Олену в неділю рівно о другій годині.
Я окремо попросив, щоб були присутні всі члени родини. Олена відповіла, що спільна зустріч справді допоможе оцінити обстановку й розподілити обов’язки з догляду. Для моїх рідних вона мала стати незалежною свідкинею, яку вони самі сприймуть за союзницю.
Увечері я довго дивився на свої долоні. Заховані камери, пастки, навмисна брехня — усе це лякало, бо робило мене розважливим і потайним. На коротку мить постало питання, чи не стаю я схожим на людей, яких намагаюся викрити.
Відповідь була неприємною, але ясною. Вони прагнули отримати вигоду з моєї смерті й уже посягнули на моє життя; я збирав докази, щоб зупинити їх законним шляхом. Ця різниця не робила того, що відбувається, легшим, зате не дозволяла звернути з дороги.
Наступного ранку я взяв дешевий телефон із новою сім-карткою й зателефонував до служби соціальних гарантій, що відповідала за страхові виплати військовослужбовцям. Представлятися не став. Спокійно повідомив операторові, що невідомі використовують фальшиві медичні висновки й підроблені довіреності, намагаючись отримати доступ до справи одного військовослужбовця.
Свої дані я продиктував так, ніби йшлося про сторонню людину. Коли оператор попросив номер для зворотного зв’язку, я завершив дзвінок і вийняв сім-картку. Цього сигналу було досить: варто було перевіряльникам відкрити електронну справу, як вони побачили б документи, яких я ніколи не подавав. Бюрократичний механізм уже рушив…
