Життя без прикрас— Послухайте уважно. Я не хочу лякати вас даремно. За роки роботи я бачив такі конструкції лише кілька разів. І найчастіше подібні схованки робили зовсім не для фотографій і не для записок.
У Аліни похололи пальці.
— А для чого?
— Для речовин, — відповів він. — Іноді для олій. Іноді для порошків або рідин. Траплялися й тривожніші історії.
Він замовк і уважно подивився на неї.
— Ви давно погано почуваєтеся?
Аліна не змогла відразу відповісти.
— Уранці нудить? Слабкість? Головні болі? Вага йде?
Вона прочинила губи, але слова не вийшли.
— Звідки ви знаєте?
— Я не лікар, — сказав ювелір. — Але багато чого бачив. У вас бліда шкіра, очі втомлені, руки тремтять. Ви постійно то торкаєтеся горла, то тримаєтеся за живіт. Таке буває при тривалому впливі шкідливих речовин.
Аліна різко похитала головою.
— Ні. Це неможливо.
— Неможливим здається лише те, чого ми не хочемо бачити, — тихо промовив він. — Якщо поруч зі шкірою або диханням постійно перебуває речовина, яка виділяє пари, організм може щодня отримувати крихітні дози.
Світ навколо неї ніби поплив. Поїзд ішов далі, люди сиділи поруч, хтось гортав телефон, хтось тримався за поручень, хтось дивився у вікно на темне скло. А в Аліни цієї миті руйнувалося все, у що вона вірила.
— Чоловік мене любить, — сказала вона різко, майже сердито. — Він подарував це на річницю. Він сам просив, щоб я носила кулон.
Ювелір подивився на неї з тихим жалем, але не відступив.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.