Застілля було в розпалі. Третю годину гості пили, їли, танцювали. Ведучий проводив вульгарні конкурси.
Андрій уже добряче набрався. Алкоголь притупив його страх і совість. Він обіймав Оксану, ліз цілуватися.
Вона чемно відсторонювалася, посилаючись на головний біль. Стас і Діма сиділи поруч, як вірні пси. Вони жерли в три горла, почуваючись переможцями життя.
Оксана зрозуміла. Час. Вона нахилилася до чоловіка.
«Андрію, я хочу сказати тост. Особливий. За тебе і твоїх друзів. Ви ж такі близькі. Я хочу, щоб ви випили мого вина. Бабусиного. На щастя».
Андрій розплився в усмішці. «Звісно, люба. Стасе, Дімоне, дружина пригощає».
Оксана дістала з-під столу графин і розлила густу рідину по трьох великих келихах. Вона стежила, щоб жодна крапля не пропала, щоб осад, якщо він є, потрапив за призначенням.
Вона встала. Музика стихла. «Друзі», — сказала вона голосно.
Голос дзвенів. «Я хочу випити за чоловічу дружбу. Кажуть, друг пізнається в біді. Андрію, твої друзі показали мені, хто вони насправді. І ти показав. Дякую вам за урок. Випийте це вино. Нехай ваше життя буде таким самим яскравим і насиченим, як цей напій. До дна, хлопчики». Чоловіки цокнулися між собою. Вона подивилася Стасові в очі.
Той усміхався. Подивилася Дімі в очі — той жував огірок. В очах Андрія були порожнеча й п’яна радість.
Вони підняли келихи. «За нас, за братву, за молодих!» — рикнув Стас. І випили до останньої краплі.
Оксана дивилася на їхні кадики, що ходили ходором. Вона рахувала секунди. Скло вже було всередині.
Механізм запущено. Зворотного шляху немає…👉Продовження, натисніть на кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
