Життя без прикрасЗастілля було в розпалі. Третю годину гості пили, їли, танцювали. Ведучий проводив вульгарні конкурси.
Андрій уже добряче набрався. Алкоголь притупив його страх і совість. Він обіймав Оксану, ліз цілуватися.
Вона чемно відсторонювалася, посилаючись на головний біль. Стас і Діма сиділи поруч, як вірні пси. Вони жерли в три горла, почуваючись переможцями життя.
Оксана зрозуміла. Час. Вона нахилилася до чоловіка.
«Андрію, я хочу сказати тост. Особливий. За тебе і твоїх друзів. Ви ж такі близькі. Я хочу, щоб ви випили мого вина. Бабусиного. На щастя».
Андрій розплився в усмішці. «Звісно, люба. Стасе, Дімоне, дружина пригощає».
Оксана дістала з-під столу графин і розлила густу рідину по трьох великих келихах. Вона стежила, щоб жодна крапля не пропала, щоб осад, якщо він є, потрапив за призначенням.
Вона встала. Музика стихла. «Друзі», — сказала вона голосно.
Голос дзвенів. «Я хочу випити за чоловічу дружбу. Кажуть, друг пізнається в біді. Андрію, твої друзі показали мені, хто вони насправді. І ти показав. Дякую вам за урок. Випийте це вино. Нехай ваше життя буде таким самим яскравим і насиченим, як цей напій. До дна, хлопчики». Чоловіки цокнулися між собою. Вона подивилася Стасові в очі.
Той усміхався. Подивилася Дімі в очі — той жував огірок. В очах Андрія були порожнеча й п’яна радість.
Вони підняли келихи. «За нас, за братву, за молодих!» — рикнув Стас. І випили до останньої краплі.
Оксана дивилася на їхні кадики, що ходили ходором. Вона рахувала секунди. Скло вже було всередині.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.