Сильні руки перевернули Олександра на спину. В обличчя вдарило сліпуче світло. Хтось розрізав рештки його штанів тактичними ножицями.
— Турнікет накладено… сорок хвилин тому. Тканини холодні. Масивна крововтрата, — пролунав над ним швидкий, професійний жіночий голос. — Ставлю внутрішньовенний катетер. Готуйте теплий фізрозчин і ноші.
Олександр насилу розплющив очі. Над ним схилилася дівчина-медик у важкій броні. Вона спритно перетягувала його праву руку джгутом, щоб знайти вену. Поліщук дивився на її обличчя, приховане забралом шолома, і його охопило дивне, крижане відчуття впізнавання.
Дівчина натиснула кнопку на своїй рації, закріпленій на плечі:
— База, це «Сова». Знайшли нуль-другого й цивільну. Евакуйовуємо.
Олександр здригнувся всім тілом. Голка катетера ввійшла у вену, але він навіть не відчув болю.
Це був той самий голос.
Абсолютно ті самі інтонації, той самий тембр, та сама дзвінка нота напруження. Голос, який годину тому змусив його відповзти праворуч з-під обваленої плити. Голос, який його затуманений болем і страхом мозок прийняв за голос покійної матері.
— Це… була ти, — ледь чутно прохрипів Олександр, чіпляючись неслухняними пальцями за край її розвантаження. — У рації. Ти сказала… повзти.
Медик на секунду завмерла, закріплюючи пластиром систему крапельниці на його руці. Її очі здивовано розширилися, а потім у них з’явилося розуміння.
— Твоя рація… вона зловила резервну частоту перед тим, як остаточно згоріти? — тихо запитала вона, не припиняючи працювати. — Господи. Нас глушили РЕБом. Я намагалася докричатися до іншої групи в сусідньому квадраті. Там мого брата, теж Сашка, привалило бетонною крихтою. Я кричала йому у відкритий ефір, щоб він повз праворуч, до рятівної щілини, інакше його накрив би другий залп. Сигнал був потужний, але з перешкодами.
Пазл у голові Поліщука склався, витісняючи містичний жах чистою, пронизливою логікою реальності. Розбита рація з погнутими контактами й залишковим живленням просто зловила потужний сигнал із найближчої працюючої станції. Вибірковість спотвореного шоком сприйняття зробила все інше: почувши своє ім’я й командний жіночий тон, Олександр спроєктував на цей голос образ найдорожчої людини, яка завжди його захищала. Фізика радіохвиль і захисний механізм психіки. Жодних привидів. Лише випадковість, що стала для нього квитком у життя. А ціла рація Івана не пробила перекриття раніше саме через глибину й екранування…
