— Я знаю, — сухо відповів він. — Передай батькові, щоб не нервував. Справжнє видовище тільки починається.
За тиждень наша медійна пастка спрацювала бездоганно. Журналіст отримав запис і вчепився у Велицьких мертвою хваткою. Матеріал із розшифруванням розмови Олега Аркадійовича справив ефект вибуху. Громадська думка розвернулася так різко, що вчорашні обвинувачі почали поспіхом видаляти старі публікації.
Тепер шахраями й загарбниками називали вже Велицьких. А ми стали родиною, яка ризикнула відповісти тим, хто звик ламати чужі життя безкарно. Партнери Велицьких почали ставити незручні запитання. В їхній імперії вперше запахло справжньою небезпекою.
Це був найкращий момент для вирішального удару.
Ми знову зібралися в офісі Данила: я, батько і він. На столі стояв ноутбук. На екрані був відкритий готовий лист. До нього було прикріплено архів з усіма матеріалами: документами, записами, свідченнями, фінансовими схемами. Одержувачем значилася служба, що займається економічними злочинами.
— Усе підготовлено, — сказав Данило. — Один клік, і зворотного шляху не буде. Почнеться офіційне розслідування. Рахунки, перевірки, допити, вилучення документів — для них це стане кінцем. Андрію Михайловичу, Кіро, ви готові?
Я кивнула одразу. Батько мовчав. Він дивився на екран, і на його обличчі боролися втома, біль, страх і сумнів.
— Даниле… — нарешті промовив він. — Може, досить? Вони вже налякані. Преса їх розриває. Може, повернути своє і зупинитися? Якщо ми це відправимо, їх посадять. Надовго.
Я втупилася в нього.
— Тату, ти серйозно? Після всього? Вони хотіли забрати в тебе бізнес, ім’я, майбутнє. Вони збиралися втоптати нас у бруд.
— Я знаю, доню, — він тяжко зітхнув. — Але я не такий, як Олег. Я ніколи не хотів відправляти людей за ґрати. Ми вже перемогли. Навіщо добивати?..
