Три понівечені мертві тіла, специфічний характер посмертних каліцтв і мстивий напис крейдою на іржавій стіні — усе це швидко складалося в гранично ясну, але від того не менш моторошну картину жорстокої ритуальної розправи. Подальше офіційне розслідування цього гучного потрійного вбивства виявилося напрочуд простим і на диво дуже коротким. У такому крихітному й ізольованому селищі, де абсолютно всі жителі змалку знали одне одного в обличчя, жодних довгих таємниць просто не буває.
Одразу десятки цікавих очей чудово бачили, як скромна вдова Галина Короткова того фатального вечора цілеспрямовано йшла до місцевого бару при повному параді. Трохи пізніше перелякана барменка під офіційний протокол без запинки підтвердила слідчому, що дивна жінка сама підсіла за столик до кримінальної трійці, а потім добровільно повела захмелілих чоловіків із собою в ніч. Крім того, одна пильна сусідка — самотня бабуся, яка роками страждала на хронічне безсоння, — виразно бачила з вікна, як Галина повернулася до себе додому під самий ранок, чорна й похмура, як сира земля.
Мотив для скоєння такого страшного й витонченого злочину був для слідства кришталево очевидний, як Божий день. Останнім і вирішальним штрихом у цій справі став контрольний візит місцевого чергового лікаря, до якого Галина завбачливо зайшла вже наступного дня після жорстокого вбивства, щоб професійно обробити сильний термічний опік на своїй правій руці. На прийомі в лікаря вона збрехала, що випадково обпеклася на кухні об гарячий чайник, але тепер ця дрібна медична деталь стала для слідчих найважливішим і ключовим доказом.
Коли озброєні люди у формі нарешті прийшли по неї до квартири, Галина цілком спокійно сиділа за столом на своїй тісній кухні й дрібними ковтками пила давно вистиглий холодний чай. Жінка анітрохи не здивувалася візитові силовиків: вона без зайвих емоцій і дуже спокійно підвелася зі стільця, коли їй офіційно показали підписаний ордер на негайний арешт, і лише тихо, але твердо промовила: «Я давно готова». На першому ж офіційному допиті у відділку затримана жінка навіть не стала намагатися хоч щось заперечувати чи викручуватися перед слідством.
Вона з прямою спиною сиділа за обшарпаним столом просто навпроти того самого слідчого Мальцева, який ще недавно боягузливо радив їй просто змиритися з утратою, і гранично монотонним, абсолютно безживним голосом у деталях розповідала все точнісінько так, як воно й було насправді. Злочинниця ні на секунду не намагалася якось жалюгідно виправдовуватися перед законом і вже тим більше зовсім не каялася у скоєному звірстві. Її довга й докладна розповідь була геть позбавлена будь-яких людських емоцій, радше нагадуючи сухий і детальний бухгалтерський звіт про чітко виконану важку роботу…
