Жінка зробила з їхніми тілами саме те, про що пізніше сухою мовою йшлося в первинному поліцейському рапорті з місця злочину. Вона власноруч здійснила кривавий акт відплати, неймовірно жорстокий, але водночас сповнений суворої первісної й навіть біблійної справедливості. Убита горем мати діяла абсолютно механічно, ніби виконувала якусь нудну, але давно завчену рутинну роботу.
Коли з усіма трьома виродками нарешті було повністю покінчено, вона в темряві випадково зачепила голою рукою розпечене скло старої гасової лампи. Спалах болю від опіку був дуже гострим, але занурена у свої думки Галина його майже навіть не помітила. Месниця лише побіжно глянула на сильний опік, що стрімко червонів на її долоні, ніби він узагалі належав комусь зовсім іншому.
Потім вона знайшла в запиленому кутку огризок білого крейди, підійшла впритул до іржавої металевої стіни ангара й дуже великими, хоч і трохи нетвердими літерами вивела лише три короткі слова: «Це за неї». Після цього вдова мовчки зібрала всі свої принесені речі — порожню скляну пляшку, пластикові стаканчики й брудну ганчірку, у яку був загорнутий тепер уже закривавлений кухонний ніж, — і тихо вийшла з ангара просто в густий передсвітанковий туман. Галина ніким не помічена повернулася до своєї холодної й порожньої квартири, ретельно вимила під краном лезо ножа, дотла спалила закривавлену ганчірку в металевій попільничці й без сил упала на ліжко, навіть не роздягаючись.
Уперше за багато нескінченно довгих тижнів вона нарешті не бачила перед заплющеними очима страшного обличчя своєї понівеченої злочинцями доньки. Тепер у її спустошеній голові панувала лише абсолютно чиста, дзвінка й умиротворлива тиша. Цю воістину страшну кримінальну знахідку місцеві жителі виявили лише за два довгі дні.
Двоє цікавих сусідських хлопчаків, шукаючи безхазяйний металобрухт на продаж, випадково забрели в той самий занедбаний старий ангар. Пронизливий дитячий крик, сповнений непідробного первісного жаху, раптом розірвав спокійну ранкову тишу селища й став гучним сигналом до початку останньої глави цієї кривавої трагедії. Буквально за годину біля розчинених дверей ангара зібралося майже все населення цього невеликого селища.
Шоковані люди стояли в повному мовчанні, панічно боячись підійти надто близько до місця злочину, але водночас будучи зовсім не в змозі просто розвернутися й піти по домівках. Слідчий Мальцев, який приїхав на виклик, цього разу прибув не сам, а з цілою групою захоплення, і, щойно побачивши жахливу картину всередині приміщення, миттєво позеленів на обличчі й кулею вискочив на свіже повітря, щоб нервово закурити тремтячими руками. Видовище, що відкрилося їхнім очам усередині, виявилося по-справжньому чудовиським і нудотним навіть для найзагартованіших і бувалих поліцейських…
