Міцний і досвідчений Ворон з останніх сил тримався на ногах довше за всіх інших. До ватажка нарешті дійшло, що саме зараз сталося, і в його скляніючих очах раптом з’явився непідробний тваринний жах. Злочинець з останніх сил спробував схопитися й дотягнутися скрюченими пальцями до Галини, але отруєне тіло його вже зовсім не слухалося.
«Це все за Світку, тварюко!» — у безсилій люті прохрипів він, перш ніж упасти й із жахливим гуркотом ударитися головою об залізну бочку. У величезному порожньому ангарі знову запанувала мертва тиша, порушувана лише їхнім неприродно важким, хрипким і уривчастим диханням. Переконавшись, що препарат надійно спрацював, Галина дуже повільно підвелася зі свого ящика й упритул підійшла до тіл, що лежали.
Три колись могутні й страшні звірі, які роками тримали в постійному жаху все місцеве селище, тепер валялися біля її ніг абсолютно безпорадними, мов сліпі новонароджені кошенята. Жінка з глибокою зневагою дивилася на їхні розслаблені обличчя: нахабне обличчя Ворона, неймовірно тупе обличчя Лютого й назавжди застигле в переляку обличчя малолітнього Чибиса. У її зраненій душі зараз не було ані краплі людського жалю чи садистського задоволення — там залишилася тільки дзвінка крижана порожнеча й холодне відчуття виконаного материнського обов’язку.
Вона звичним жестом дістала із сумки кухонний ніж, і тьмяне світло гасової лампи зловісно відбилося від його ідеально нагостреного леза. Галина взялася до задуманого діла цілком спокійно й без найменшої метушні. Мов досвідчений хірург у стерильній операційній, вона робила лише вивірені, точні й максимально економні рухи.
Мати більше не відчувала ані найменшої відрази чи липкого страху, її вела лише глуха всепоглинальна порожнеча й пульсуюча у скронях єдина думка — це помста за вбиту Світу. Жінка по черзі важко підтягла три масивні непритомні тіла в самий центр ангара, акуратно розташувавши їх у ряд на брудній бетонній підлозі. Найпершим у цій страшній черзі був ненависний їй Ворон.
Галина невідривно дивилася на його розслаблене, обм’якле обличчя, на якому навіки застигла бліда тінь передсмертного жаху, і зовсім не бачила перед собою живої людини. У її очах це був лише дикий і скажений звір, який безжально розтерзав її єдине невинне дитя. Гостро нагострений ніж увійшов точно в його чорне серце на диво легко й майже без жодного опору плоті.
Одразу після ватажка вона холоднокровно й методично зробила рівно те саме з Лютим і міцно сплячим Чибисом. За весь цей час жоден з отруєних бандитів навіть не сіпнувся від болю. Жоден зі злочинців не видав ані звуку перед своєю безславною кончиною.
Троє вбивць просто непомітно для себе перейшли з глибокого медикаментозного сну в холодний вічний морок. Але на цьому звершення її страшного правосуддя ще не було закінчено. Її ідеальна помста вимагала обов’язкового завершального символізму — по-справжньому страшного й максимально наочного уроку для всіх інших…
