«Я від самого початку чудово знала, що цих покидьків зрештою так і не посадять за ґрати», — прямо й чесно сказала вона, не відводячи погляду від приголомшеного слідчого й дивлячись йому просто у вічі своїм моторошно порожнім, вицвілим поглядом. «Я дуже ясно й чітко бачила цей сумний кінець по ваших бігаючих очах ще під час нашої найпершої зустрічі. Я чудово розуміла, що ці звірі й далі безкарно ходитимуть нашими вулицями, весело сміятимуться й спокійно питимуть свій алкоголь.
А моя кохана, ні в чому не винна маленька донька вічно лежатиме в холодній і сирій землі. Саме тому я просто взяла й зробила те єдине, що зрештою й мала зробити як любляча мати», — підсумувала вдова. На папері вона в найдрібніших деталях описала, як саме зав’язала розмову з ними в брудному барі, як хитрістю привела всю трійцю в занедбаний ангар, як спритно напоїла їх міцним алкоголем із підмішаним сильнодійним снодійним і як зрештою безжально вбила кожного з них.
Її неймовірне, майже машинне холоднокров’я під час дачі свідчень лякало навіть найсуворіших і бувалих оперативників значно сильніше, ніж крижані кров подробиці самої нічної розправи. Зовні вона зовсім не була схожа на клінічно божевільну маніячку, радше просто нагадувала зламану людину, яка одного разу назавжди перейшла невидиму межу й уже ніколи в житті не зможе повернутися назад до нормального існування. Подальший гучний кримінальний суд над Галиною Коротковою став по-справжньому масштабною подією, що сильно сколихнула громадськість не лише в її рідному регіоні, а й у всій державі.
До крихітного провінційного селища заради сенсації миттєво набилися натовпи пронозливих журналістів із найвідоміших і найбільших столичних газет. Ця трагічна історія про безжальну матір-месницю миттєво розлетілася по всій величезній країні, яка в ті роки якраз гостро переживала вкрай смутні й тяжкі часи тотального беззаконня й кривавого бандитського свавілля. Для багатьох мільйонів простих і пригнічених людей Галина раптом стала справжнім живим символом суворого народного правосуддя й останнім променем несміливої надії в жорстокому світі, де офіційний закон боягузливо мовчав.
У народі цю крихку, але рішучу жінку із захватом називали безстрашною «матір’ю-вовчицею» і навіть справедливим «янголом помсти». На її активну громадську підтримку по всіх містах масово збирали тисячі підписів, а також безперервним потоком писали слізні листи до редакцій газет і безпосередньо до канцелярії суду. Проте громадянське суспільство різко й непримиренно розділилося на два протиборчі табори.
Одні громадяни щиро й глибоко жахалися нелюдської жорстокості її витонченої помсти, тоді як інші відкрито й палко захоплювалися її неймовірною сміливістю кинути виклик бандитам. Проведена офіційна судово-психіатрична експертиза зрештою визнала обвинувачену цілком осудною, однак лікарі точно встановили, що в сам момент скоєння потрійного вбивства підсудна перебувала в стані вкрай сильного душевного хвилювання, яке було безпосередньо спричинене трагічною загибеллю коханої доньки й злочинною бездіяльністю місцевих правоохоронних органів. Експерти зійшлися на думці, що це був класичний стан тяжкого психологічного афекту, просто сильно розтягнутий у часі…
