Суд присяжних, який зрештою опинився під колосальним і безпрецедентним тиском схвильованої громадськості, а також зважаючи на наявність очевидних пом’якшувальних обставин, виніс жінці несподівано й безпрецедентно м’який обвинувальний вирок. Уважно й скрупульозно врахувавши абсолютно всі наявні чинники цієї непростої справи, Галині Коротковій дали мінімально можливий за законом строк — лише три роки позбавлення волі з відбуванням у колонії загального режиму. У задушливій і вщерть переповненій небайдужими людьми залі суду оголошення цього м’якого вироку зустріли оглушливими, бурхливими й тривалими оплесками.
А в самому рідному селищі месниці одразу ж після її гучного арешту раптом запанувала дуже дивна, глибока й зовсім незвична для цих злачних місць мирна тиша. Кудись сам собою безслідно зник той липкий, первісний і паралізуючий волю тваринний страх, який довгими, болісними роками незримо висів у місцевому повітрі. Прості люди нарешті стали вільніше зітхати й значно спокійніше виходити на слабо освітлені вулиці темними вечорами.
Місцеві матері більше не замикали двері на безліч засувів і назавжди перестали до нервових судом панічно боятися за життя й здоров’я своїх дорослішаючих дочок-підлітків. Ця кривава й неймовірно похмура трагедія нещасної родини Короткових, мов потужна й страшна очищувальна гроза, назавжди й безповоротно змінила криміногенну атмосферу в усій окрузі. Засуджена Галина Короткова чесно й без жодного порушення відсиділа весь призначений судом тюремний строк суворо від дзвінка до дзвінка.
Через три роки вона остаточно вийшла на довгоочікувану волю ще більш постарілою, неймовірно втомленою й зовсім мовчазною, замкненою в собі жінкою. Незабаром після звільнення вона за безцінь продала свою спорожнілу скромну квартиру в рідному селищі, зібрала нечисленні пожитки й назавжди поїхала в цілковито невідомому сусідам напрямку. Відтоді абсолютно ніхто зі старих знайомих більше ніколи не чув про неї й зовсім не знає, як саме склалася її подальша непроста доля на новому місці.
А вся ця страшна й повчальна історія з часом перетворилася на справжню похмуру міську легенду, яку старожили й досі пошепки розповідають заїжджим гостям у цій віддаленій глухій провінції. Це тяжка й кривава легенда про нестерпне материнське горе, яке зрештою виявилося в тисячу разів сильнішим за тваринний людський страх і будь-яку букву офіційного державного закону. Легенда про ту страшну й криваву ціну істинної справедливості, яку інколи доводиться безжально платити простим людям.
Платити тоді, коли офіційне державне правосуддя виявляється абсолютно сліпим, неповоротким і глухим до благань про допомогу. І пам’ять про ці події назавжди залишиться суворим уроком для всіх, хто забув про силу материнської любові.
