Життя без прикрасВаля просто завжди була поруч. Він жив за нею, як за надійною стіною. Звик до її доброти, терпіння, турботи. Сприймав усе як належне. А тепер груди стиснуло таким відчаєм самотності, що стало важко дихати.
Якби ж він знав, що в операційній тієї самої миті панувала така сама безвихідь. Лікарі боролися одразу за три життя. Валентина залишалася без свідомості, але дітей вдалося дістати. Крихітні тіла двох семимісячних дівчаток помістили в спеціальні бокси інтенсивної терапії.
Молодий лікар Кирило Орлов не витримав і роздратовано промовив:
— Ну навіщо їй у шістдесят шість років знадобилося виношувати? Розум утратила? Куди лікарі дивилися? Сама на волосині висить, а діти, якщо виживуть, напевно з тяжкими проблемами залишаться.
— От саме, — підтримав його колега.
— Ану замовкли! — різко обірвав їх сивий хірург Віктор Петрович. — У присутності пацієнтки таке говорити не соромно?
Керівництво клініки перестрахувалося і скерувало на операцію найкращих фахівців.
— Вікторе Петровичу, ми ж нічого такого… Просто правду сказали, — знітилися молоді асистенти. — Та й вона під наркозом, нічого не чує.
Вони помилялися.
Валентина на кілька секунд виринула з темряви й вловила зміст їхніх слів. У ту ж мить прилади тривожно запищали, а акушерка скрикнула:
— Вікторе Петровичу, тиск різко падає! Серцебиття слабке! Ми її втрачаємо!
Увесь персонал кинувся до реанімації, але сталося непоправне. За двадцять хвилин Валентини Семенівни не стало. Організм не витримав страшного навантаження.
У досвідченого хірурга на очах виступили сльози. Молоді лікарі винувато відступили до стіни.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.