Ілля ще не повернувся додому з далеких полів: у розпал сезону роботи в їхньому великому господарстві завжди було по горло, і він пропадав там до глибокої ночі.
Зате, мов злий дух, на порозі кухні безшумно з’явився ненависний свекор. Він вальяжно, по-хазяйськи пройшов на середину кімнати, окинув поглядом згорблену постать невістки, хижо, з передчуттям усміхнувся, розстібаючи верхній ґудзик сорочки, і безапеляційно зажадав:
— Ну, давай, Катюхо, вставай! Допоможи втомленій трудовій людині розслабитися після важкого дня! Живо!
— Облиште ви мене, заради всього святого, нарешті в спокої! У мене більше немає сил! Заведіть собі жінку в місті, найміть когось, чи що! Я так більше не можу, не можу я більше так жити, я в петлю полізу! — зірвавшись на істерику, благала смертельно втомлена, смикана невістка, заливаючись гіркими сльозами й навіть не намагаючись підвестися зі стільця.
— Ти от що, шмаркачко! Припиняй мені негайно цей бабський саботаж! Істерики вона мені тут влаштовує! Будеш робити все, що я накажу, і коли накажу! Зрозуміла?! Навіщо мені, питається, ще якусь ліву жінку заводити, гроші на неї витрачати?! Мене для цих справ і ти цілком влаштовуєш! Дешево й сердито! — Семен Борисович суворо, загрозливо звів густі кущисті брови на переніссі, його обличчя налилося гнівним багрянцем.
— До того ж, навколо нормальної, міської жінки танцювати треба, вмовляти, дорогі подарунки їй дарувати, по ресторанах водити, залицятися, як дурень. Свій час і свої кревні гроші, коротше кажучи, на неї переводити! А ти, злидарка безприданниця, і так мені по труну зобов’язана бути! Живеш у мене під дахом на всьому готовому, жереш мій хліб, носиш те, що я купив! Будеш упиратися й кобенитися — завтра ж підеш на вулицю разом зі своїм виродком голодувати! І Іллі я все так облаштую, що він сам тебе копняками за ворота викине!
— Та я з тебе самого зараз душу, гнидо, вийму! — раптом, наче удар грому серед ясного неба, почувся хрипкий, невпізнанний голос від вхідних дверей.
Катя здригнулася й обернулася. У дверному прорізі, блідий як смерть, важко дихаючи, стояв Ілля. Він щойно, на годину раніше, ніж зазвичай, повернувся з важкої роботи, тихо зайшов до хати й мимоволі, стоячи в темному коридорі, підслухав від початку до кінця всю цю жахливу, гидку розмову Каті й Семена Борисовича, що розкрила весь гнійник їхнього сімейного життя.
У цю коротку, як спалах блискавки, мить усі довгі роки безперервних принижень, постійного страху, дрібних і великих знущань, побоїв у дитинстві й розтоптаної гідності в один момент промайнули перед уявним зором приголомшеного чоловіка. Ілюзія «суворого, але правильного» батька впала, розлетівшись на порох. Перед ним стояло чудовисько, яке зруйнувало його сім’ю…
