Життя без прикрасУ четвер увечері Назар покликав її до вітальні. Уперше за довгий час вони сиділи біля каміна без тек і записувальних пристроїв. Платівка тихо оберталася на програвачі, фортепіано звучало приглушено, ніби музика теж боялася порушити крихку рівновагу перед бурею.
— Завтра все може змінитися, — сказав Назар, дивлячись на вогонь. — Не знаю, в який бік. Але хочу, щоб ви знали: я вдячний вам. Ви могли піти тієї ночі, коли дізналися правду. Могли сказати, що не бажаєте брати участь у чужій війні.
— Куди б я пішла? — Марта спробувала всміхнутися, але усмішка вийшла слабкою. — Ці люди зруйнували мою сім’ю. Мені потрібна правда. Не втеча.
Він подивився на неї довгим поглядом. У його очах не було звичної настороженості, лише втомлене тепло.
— За останній рік я розучився довіряти. Кожен, хто підходив надто близько, здавався можливою загрозою. Поруч із вами це відчуття почало відступати.
— Можливо, тому, що ми обоє постраждали від однієї брехні, — тихо сказала Марта. — І обоє хочемо, щоб вона скінчилася.
Вона не називала це близькістю і не дозволяла собі думати далі завтрашнього дня. Але поруч із Назаром тривога ставала іншою: не самотньою, не такою, що розриває зсередини, а розділеною між двома людьми. Він більше не був для неї загадковим господарем дому, а вона для нього — випадковою помічницею, найнятою з жалю. Їх пов’язала правда, важка й небезпечна, але справжня.
Вони замовкли. За вікнами темніла бухта, у каміні потріскували поліна, і вперше будинок на скелі здався їй не чужим розкішним місцем, а прихистком, який завтра знову доведеться захищати.
П’ятниця почалася сирим туманним ранком. Марта прокинулася до світанку, хоча майже не спала. Вона знову й знову повторювала план: говорити рівно, не дивитися зайвий раз на Оксану, не виказувати тривоги, взяти флакон, замінити вміст, повернутися з чаєм.
Семен Павлович нічого не знав і зранку бурчав, що ділові переговори лише шкодять господареві. Назар за сніданком писав короткі записки, зображав утому й тривогу так переконливо, що Марті самій ставало страшно. Лише коли керуючий виходив, його погляд ставав ясним і зібраним.
Марта розливала чай і помічала кожну дрібницю: як Назар трохи повільніше бере чашку, як залишає блокнот на видноті, як не дивиться на двері кімнати, де мала чекати Оксана. Усі ці маленькі дії були частиною вистави. І все ж десь під зовнішнім спокоєм жила справжня небезпека. Змовники вже вбивали, і ніхто не міг гарантувати, що, відчувши пастку, вони не спробують прорватися силою.
Оксана приїхала близько десятої під виглядом помічниці юриста, запрошеної для оформлення протоколу. Вона влаштувалася в невеликій кімнаті поруч із кабінетом, поставила ноутбук і стопку бланків. Насправді там же лежав записувальний пристрій, а неподалік від будинку чекали працівники поліції в машині без розпізнавальних знаків.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.