Влада ступила ближче й сказала тихо, майже лагідно:
— Я зустрічалася з тобою, бо було нудно. Ти платив, возив, розважав. Потім осоромився і став марним. Усе просто.
Вона пішла, стукаючи підборами.
Роман стояв у коридорі й відчував, як злість піднімається до горла. На Владу. На Аліну. На директора. На всіх.
Чому вони всі відвернулися?
Увечері, гортаючи вакансії, він натрапив на посаду фінансового аналітика. Дохід був у кілька разів вищий за його власний. Вимоги — досвід, профільна освіта, звіти, програми, складні розрахунки.
Роман раптом згадав: Аліна ж саме цим і займалася.
Він завжди вважав, що вона «сидить удома і щось там робить». Підробляє. Не більше.
А тепер зрозумів: вона заробляла в рази більше за нього. Вона тягнула житло, машину, їжу, рахунки, його борги й навіть його зраду.
Усі ці роки вона тримала їхнє життя на собі.
А він розповідав знайомим, що утримує дружину.
Роман відкинувся на диван і заплющив очі.
Уперше за багато років йому стало по-справжньому соромно.
За тиждень прийшли судові документи.
Розлучення. Поділ майна.
Житло залишається Аліні. Машина — Романові разом із зобов’язаннями за виплатами. Жодних компенсацій.
Він зателефонував юристові.
Той вислухав і сказав прямо:
— Сперечатися майже безглуздо. Перший внесок був її особистими грошима. Основні платежі йшли з її рахунків. Документи в неї є. Машина оформлена на вас — отже, і зобов’язання ваші. Вона підготувалася дуже ретельно.
Роман поклав слухавку.
Підготувалася.
Отже, вона не вчора все вирішила. Збирала докази. Зберігала документи. Консультувалася.
А він думав, вона нікуди не дінеться.
Два тижні до суду тягнулися безкінечно. На роботі за спиною шепотілися. Влада відкрито крутилася поруч з іншим керівником. Віктор Сергійович більше не викликав Романа, але й не вітався.
Удома ставало гірше.
Брудний посуд. Пил. Порожній холодильник. Немита підлога. Роман не вмів жити сам. Прати починав лише тоді, коли закінчувалися чисті сорочки. Їв напівфабрикати. Рахував гроші до зарплати.
Він пересів із таксі на громадський транспорт. Замість кафе ходив у дешеві їдальні. Купував найпростіші продукти й уперше зрозумів, що економія — це не слово, а щоденне приниження, якщо до неї не звик.
У день суду він прийшов заздалегідь. Сидів у коридорі, нервово теребив телефон. Потім з’явилася Аліна з адвокатом.
Роман підвівся, але адвокат зупинив його.
— Не треба.
— Я лише поговорю.
— Усе буде сказано в залі.
Слухання минуло швидко.
Аліна говорила спокійно й точно. Подала виписки, платежі, документи, підтвердження. Роман слухав, червонів і опускав очі. При сторонніх людях уголос називали його витрати, борги, платежі, гроші, витрачені на зв’язок з іншою жінкою.
Суддя запитала:
— Вам є що додати?
Роман мовчав.
Що він міг сказати? Що кохає? Не повірять. Що виправиться? Пізно. Що Аліна зобов’язана пробачити? Не зобов’язана.
Рішення було очікуваним.
Шлюб розірвати. Майно поділити згідно з документами. Житло залишається Аліні. Автомобіль і зобов’язання за ним — Романові.
Після засідання Аліна пройшла повз, навіть не глянувши.
Біля виходу на неї чекала машина. Усередині сидів Віктор Сергійович. Вона сіла поруч, і автомобіль поїхав.
Роман стояв на сходах і дивився вслід.
Тепер він зрозумів остаточно: вона не повернеться.
Увечері прийшло повідомлення від керуючого житлом: Роман має звільнити квартиру до кінця місяця. Аліна як власниця припиняла домовленість про його проживання.
Він перечитав повідомлення кілька разів…
