У залі хтось плакав, хтось стискав кулаки, впізнаючи в чужих словах власну дорогу, власну принизливу розмову, власний підпис під папером, поставлений зі страху. Навіть ті, хто прийшов просто подивитися, поступово перестали перешіптуватися: надто ясно ставало, що справа стосується не одного священника і не однієї зупинки.
Адвокат Савченка спробував усміхнутися:
— Скажіть, свідку, вам не здається, що для мирного служителя церкви ви надто жорстко затримували молодих людей уночі біля храму?
Гордієнко подивився на нього рівно.
— Зло має зустрічати опір. Якщо закон не встиг захистити стіни храму, їх захищає той, хто в ньому служить. Мої руки чисті перед Богом. А ваші підзахисні забруднили душі задовго до зустрічі зі мною.
Вирок був суворий. Савченко дістав дванадцять років ув’язнення. Дорошенко — п’ятнадцять. Майно, здобуте злочинним шляхом, конфіскували й спрямували на відшкодування потерпілим. Це була перемога, але отець Кирило не відчував тріумфу. Перемога над гниллю рідко пахне святом. Частіше вона схожа на важке прибирання після довгої хвороби…
