Судовий процес почався за три місяці. Зала була переповнена: журналісти стояли біля стін, потерпілі зайняли лави, люди перешіптувалися й одразу замовкали, коли працівник суду просив тиші. Савченко сидів за склом уже без форми, у сірому светрі. Він помітно постарів, ніби ці місяці стерли з нього шкіру колишньої нахабності. Поруч із ним був Дорошенко, який опускав обличчя й ховався від камер.
Коли до зали увійшов отець Кирило, шум стих сам собою. Він був у повному священницькому облаченні, але йшов ходою, якою колись проходив стройові огляди. Його присутність не тиснула й не лякала; вона просто витісняла з повітря той каламутний страх, до якого люди встигли звикнути.
— Свідку Гордієнко, пройдіть до трибуни, — сказав суддя.
Свідчення тривали чотири години. Отець Кирило не пропустив жодного значущого руху на трасі, жодної погрози, жодної репліки, яка могла пояснити намір. Він говорив спокійно, без помсти, іноді зупинявся, щоб суддя уточнив формулювання, і знову повертався до фактів. Кожне речення лягало в справу важким каменем.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.