Життя без прикрасОксана почула кожне слово. Але колишній холод у животі не з’явився. Тепер вона знала: війна почалася, тільки правила в ній більше не диктувала Галина Петрівна.
Квартира стала схожа на поле бою. Судові виконавці переходили з кімнати в кімнату, прикріплювали папери до техніки, меблів, приладів. Галина Петрівна металася поруч, то хапаючи документи, то загороджуючи шафу, ніби могла грудьми зупинити закон.
— Це наше! Ви не маєте права! Денисе, дзвони Павлові Сергійовичу. Нехай він зупинить цей цирк.
Денис дзвонив уже кілька разів. На черговий виклик начальник нарешті відповів сам. Розмова була короткою.
— Мельнику, від сьогодні ти звільнений, — почув Денис сухий голос. — І більше не турбуй мене.
Потім у слухавці пролунало ще кілька фраз, після яких Денис опустив руку. Обличчя стало безкровним.
— Мамо, мене звільнили.
— Як звільнили? — Галина Петрівна схопилася за скроні. — Через неї? Через цю тиху мишу?
Оксана стояла біля спальні. Трохи позаду мовчав Тарас. Їй більше не треба було кричати, щоб її почули.
— Ви вкрали подарунок мого батька, — сказала вона. — Продали його, закрили картярські борги Дениса, а решту сховали. Тепер відповідатимете за це не переді мною, а перед законом.
— Перед законом? — свекруха верескнула. — Та ти ніхто. У цю квартиру ти навіть копійки не вклала. Усе тут наше, родини Мельників.
— Копійки? — Оксана всміхнулася без радості. — Три роки я оплачувала продукти, комунальні послуги, меблі, техніку. Поки ви обговорювали чергові «справи» Дениса і його картярські борги. Тож своє я заберу.
Вона кивнула Тарасові. Той передав їй теку.
— Тут опис речей, куплених за мої гроші: диван, кухонні меблі, пральна машина, телевізор. Усі чеки збережені. Сьогодні це вивезуть.
Галина Петрівна кинулася до сина.
— Денисе, ну скажи їй! Ти чоловік!
Денис подивився на Оксану. У його очах були страх, злість і жалюгідна надія, що м’якість дружини повернеться.
— Оксано, будь ласка. Не так. Ми ж сім’я.
— Сім’я, — повторила вона. — Це коли чоловік не стоїть осторонь, поки його мати зриває з дружини подарунок. Сім’я — це коли дружину не обкрадають у медовий місяць. А ви просто користувалися мною: як гаманцем, як безплатною помічницею, як людиною, яка все стерпить.
У двері знову подзвонили. Цього разу прийшли працівники розшуку. Один зачитав постанову.
— Галина Мельник, ви затримуєтеся за підозрою у крадіжці в особливо великому розмірі. Пройдімо.
Свекруха відступила назад.
— Ні. Ні, ви не розумієте. Це помилка. Денисе, скажи їм!
Денис стояв нерухомо, руки в нього тремтіли.
— Мамо, я… я не знаю, що робити.
Його вивели слідом для надання показань. Оксана бачила: Галина Петрівна ще тримає підборіддя високо, але колишньої влади в ній уже немає.
Коли її посадили в службову машину, вона раптом зламалася по-справжньому.
— Оксано, донечко, пробач! — закричала вона так, що у дворі повідчинялися вікна. — Я все віддам, тільки не губи мене. У мене здоров’я, серце, я літня жінка.
Оксана вийшла на балкон. Унизу стояв Денис — без краватки, з розкуйовдженим волоссям, розгублений і вперше схожий на хлопчика, що лишився без материних вказівок. Він підвів голову.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.