— Опорний вузол вантового мосту через Південну ущелину, — промовила Оксана. Її голос спершу трохи здригнувся, але потім вирівнявся, ставши металевим, сухим і абсолютно спокійним. — Ортотропна плита в основі вузла. Збільшений допуск на температурне розширення бетону в нижньому поясі.
Один із членів комісії, літній інженер-мостобудівник із сивими вусами, дістав із нагрудної кишені піджака окуляри в роговій оправі. Він низько нахилився над ватманом, ледь не торкаючись носом паперу. Його вузлуватий палець повільно поповз по колонці розрахунків аеродинамічного опору.
— Ви заклали коефіцієнт запасу один і тридцять чотири, — пробурмотів інженер, мружачись крізь товсті лінзи. — Стандартний ДСТУ для подібних перекриттів вимагає рівно один і два. Це перевитрата сталі.
— ДСТУ не враховує резонанс в аеродинамічній трубі ущелини за бокового вітру понад тридцять метрів за секунду, — Оксана дивилася просто в очі інженерові. — Двотавр витримає статику. Але за динаміки почнеться флатер. Конструкція почне скручуватися по осі. Через сім років втома металу розірве анкерні кріплення на лівому березі. Плита гасить вібрацію, розподіляючи кінетичну енергію.
Інженер дістав із внутрішньої кишені інженерний калькулятор. Почувся швидкий, сухий стукіт пластикових клавіш. Він помножив значення, поділив, скинув. Повторив складний розрахунок за формулою опору матеріалів. Тиша в залі стала щільною, в’язкою, як вода на великій глибині. Було чути лише гудіння ламп розжарювання.
Інженер повільно випростався. Він подивився спершу на голову комісії, потім перевів погляд на Віктора Миколайовича.
— Розрахунок абсолютно правильний, — сухо констатував він, ховаючи калькулятор. — Девіація бокового вітрового навантаження розподілена по плиті ідеально. Це інженерне рішення заощаджує державному бюджету мільйони на щорічному обслуговуванні опорних конструкцій.
Віктор Миколайович важко сперся обома руками на металеве руків’я тростини.
— Ви хотіли захистити цей проєкт сьогодні, спираючись на вкрадені проміжні чернетки Савельєва з коефіцієнтом один і два, — промовив старий, дивлячись просто в обличчя зблідлому голові комісії. — Ви б затвердили кошторис. Ви б побудували цей міст. А через сім років, коли перші троси луснули б від флатеру, ви всі сіли б до в’язниці за злочинну недбалість і обвалення федеральної траси.
Голова комісії мовчки дістав із кишені штанів бавовняну носову хустинку й повільно витер великі краплі поту, що виступили на лобі. Він обійшов стіл, підійшов до свого місця, взяв перову ручку із золотим пером і присунув до себе чистий бланк підсумкового протоколу захисту.
— Оцінка відмінно, — його голос звучав глухо, позбавлений ранкової пихи. Перо голосно заскрипіло по щільному паперу. — Проєкт прийнято без додаткових доопрацювань. Рекомендація до вступу в магістратуру за рахунок цільового бюджетного фінансування державного проєктного бюро.
Голова розмашисто розписався, притиснув до паперу круглу синю печатку й посунув заповнений бланк на край полірованого столу.
Оксана відпустила краї третього ватману. Папір із тихим шерехом миттю згорнувся в тугу трубку. Вона не стала витрачати час і складати креслення назад у пластиковий тубус. Просто взяла три рулони під пахву. Правою рукою забрала зі столу підписаний протокол.
Вона розвернулася й пішла до виходу. Ніхто не проронив ні слова. Двері перед нею розчахнулися. Студенти в коридорі проводжали її довгими, приголомшеними поглядами, втискаючись у стіни. Секретарка Анна Сергіївна сиділа абсолютно нерухомо, втупившись у свої порожні відомості.
Оксана вийшла на вулицю через головний хол. Дощ уже скінчився, але осіннє повітря було різке, холодне й сире. Пахло мокрим асфальтом, опалим листям і вихлопними газами маршруток, що проїжджали повз. Низьке сіре небо важко тиснуло на дахи панельних будинків.
Вона зупинилася на широких сходах ґанку університету. Поклала рулони ватману на вологий бетонний парапет. Засунула змерзлу руку в кишеню потертих джинсів. Пальці намацали складений учетверо шматок паперу…
