Сварка не скінчилася відразу. Софія нагадала, що в рік падіння Павла їй було п’ятнадцять. Її тримали в замкненій кімнаті, не дозволяли писати без нагляду й переконували оточення в її хворобі. Вона не могла зупинити батька і навіть не знала, який злочин він чинить проти Левицьких.
Богдан хотів заперечити, але почув у її словах не захист Мирона, а розпач людини, яку знову змушують відповідати за чужу волю. Його гнів швидко поступився місцем сорому.
— Пробачте мені, — сказав він без застережень. — Я дозволив власному горю говорити замість розуму. Ви не несете провини за свого батька, Софіє. Так само як його звинувачення проти Павла не повинні визначати мене.
Це було перше справжнє вибачення між ними, не продиктоване правилами пристойності й не таке, що вимагало негайного прощення. Софія не забула завданого болю, але побачила, що Богдан здатен визнати помилку й зупинитися. Для їхнього шлюбу це означало більше за бездоганну поведінку людини, яка ніколи не дозволяє собі бути вразливою.
На той час Марина вже одужувала й голосно скаржилася, що після отруєння весь дім не дає їй ступити й кроку. Коли Софія звеліла відпочивати й не сперечатися з лікарем, покоївка відповіла зі звичною прямотою:
— За всієї поваги, міледі, ви встигли вийти заміж і розкрити змову за лічені тижні. Настанови про розважливість саме від вас звучать не надто переконливо.
Після днів страху дім потребував сміху. Софія усміхнулася, вдячна Марині за відмову дозволити небезпеці залишити по собі останнє слово.
Але робота в бібліотеці будила й старі рани. Якось Софія увійшла через вузькі службові двері, шукаючи можливу схованку Лідії. Стулка зачинилася за спиною, і несправний замок повернувся зі звичним тихим клацанням.
Для будь-кого іншого цей звук нічого б не означав. Софію він миттєво повернув до кімнати, де її тримали після смерті матері, до ременів на зап’ястках і рівного голосу Дорошенка, який запевняв, що ув’язнення корисне для нервів. Повітря забракло. Вона смикала ручку, ковзала долонями по дверях і водночас відчувала себе дорослою жінкою та переляканою п’ятнадцятирічною дівчинкою.
Почувши крик, Богдан виламав замок. Перший порив змушував кинутися до дружини, але він зупинився. Опустився навколішки за кілька кроків, лишивши відкритий проріз у неї перед очима.
— Ви в бібліотеці свого дому, Софіє. Двері відчинені, вони позаду мене. Ніхто до вас не торкнеться без прохання. Я залишуся тут і не зрушу з місця, доки ви не вирішите інакше.
Він повторював це спокійно, не наближаючись. Поступово Софія почала розрізняти кімнату довкола, відчувати підлогу під ногами й бачити світло з коридору. Нарешті вона сама перетнула відстань між ними й узяла Богдана за руку.
Він не потягнув її до себе і не взяв в обійми. Лише зімкнув пальці, дозволяючи їй визначити силу й тривалість дотику. Вони довго сиділи поруч, поки дихання Софії не вирівнялося. Вогонь майже згас, розкрита книга лежала на столі, але знайдена довіра того вечора виявилася важливішою за черговий розшифрований рядок.
Наступні записи вивели їх на молоду кузину Лідії — Ларису Савчук, яка допомагала збирати докази. Три роки тому Лариса раптово зникла з товариства. Софія вважала, що родичка відвернулася від неї через сором або страх. Обережне листування відкрило іншу правду.
Мирон пригрозив звинуватити брата Лариси в крадіжці, якої той не скоював, якщо жінка не поїде і не припинить допомагати Софії. Усі три роки вона переховувалася в далекому північному краї й зберігала сторінку зашифрованих записів Лідії. Повернутися Лариса боялася, але знищити доказ не змогла.
Коли її лист прибув, Софія довго тримала конверт у руках.
— Із п’ятнадцяти років я була певна, що зрештою кожен обирає власну безпеку, а не мене.
— Не кожен, — відповів Богдан. — І більше вам не доведеться лишатися самій.
Мирон відчув, що контроль вислизає. Незабаром Богданові передали пряму пропозицію: повернути книгу родині Вербицьких і дозволити помістити Софію до закритої лікарні. Натомість газетні звинувачення проти Мар’яни, чиє ім’я нещодавно пов’язали з підробленими доказами у справі її батька, зникнуть, а її репутацію буде відновлено.
Богдан провів ніч у страху за сестру, але вранці склав письмову відмову й підписав її при свідках. Софії він нічого не розповів, не бажаючи перетворювати власне рішення на засіб домогтися її любові. Пізніше, дізнавшись про вибір чоловіка, вона зрозуміє його значення без жодних пояснень…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
