У повітрі вже відчувалася близька гроза. Катерина, яка провела день біля пошкодженої огорожі, стояла біля масивного стола й місила хлібне тісто. Борошно біліло на передпліччях, у домі було тихо, і тому тріск вхідних дверей пролунав особливо різко. Стулка розчахнулася від сильного удару, дерево біля завіс тріснуло, а на порозі з’явився Назар. За ним увійшов Мирон — опасистий чоловік із холодним поглядом.
Роки відсутності змінили їх зовні, але Катерина відразу впізнала давню самовпевненість. Назар тримався розв’язно й усміхався так, ніби заздалегідь вважав усе довкола своїм. Мирон майже не всміхався; він озирав кімнату з розважливою жадібністю, затримуючи погляд на меблях і полицях. Жоден не спитав, як помер батько і як сестра пережила зиму. Вони ввійшли не як сини, що повернулися додому, а як чужинці, які прийшли по здобич.
— Добрий вечір, сестричко, — протягнув Назар. Від його одягу тхнуло потом і дешевим спиртним. — Бачу, ти непогано доглянула наш дім.
Катерина спокійно витерла долоні об фартух. Ні радості, ні страху на її обличчі не з’явилося.
— Цей дім вам не належить. Суддя вже оформив папери. Розвертайтеся й забирайтеся туди, звідки приїхали.
Мирон усміхнувся без тіні веселощів. Він дістав складений аркуш, маленьку пляшечку з чорнилом і потемніле перо, а тоді поклав усе на стіл поруч із тістом.
— Не ускладнюй, Катю. Від тебе потрібен один підпис. Таке господарство не для самотньої жінки, а тобі з твоїм здоров’ям і поготів його не потягнути. Перепишеш землю на законних спадкоємців — і зможеш спокійно перебратися до селища. Покупець у нас уже є.
— Я радше перетворю цей дім на попіл, ніж віддам його вам, — тихо відповіла вона.
Її голос не здригнувся, хоч усередині все напружилося. Катерина простягнула руку до залізної кочерги біля печі, але Мирон чекав цього руху. Він рвонув уперед і всім тілом ударив сестру. Вона була сильною, однак утома після важкого дня позбавила її стійкості. Катерина впала на стіл, дошки під нею розійшлися з сухим тріском, і над кімнатою здійнялася біла хмара борошна.
Мирон втиснув коліно їй у бік, а Назар спробував схопити за руки. Катерина вивільнила одну руку й ударила його в щелепу. Брат відлетів до стіни, але майже відразу підвівся, оскаженілий від люті. Він зірвав із пояса широкий ремінь, перехопив зап’ястки сестри й туго стягнув їх ременем над її головою. Удвох брати притисли її до розщеплених дощок долівки.
— Підписуй, — процідив Мирон, торкнувшись її щоки іржавим пером. — Інакше ми переламаємо тобі пальці. Тоді ти не те що перо — ложки не втримаєш.
Катерина й далі пручалася, аж поки Назар не смикнув зв’язану руку вбік. Плече обпекло нестерпним болем, і стримуваний крик таки вирвався з грудей. У тому крику не було ні благання, ні готовності здатися. У ньому змішалися лють, зрада й відчайдушне бажання вижити. Він пройшов крізь дерев’яні стіни й понісся над темніючою долиною…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
