Вимкнула звук. Поклала телефон на стіл екраном донизу. Діма зайшов на кухню, шарудячи пакетами.
Він був високим, трохи сутулим, із втомленими очима. Подивився на дружину, потім на телефон.
«Почалося?» — коротко спитав він, дістаючи з пакета молоко й пачку масла.
«Так». Оксана сіла на табурет, обхопивши плечі руками. «Вимагають, щоб ми віддали їм наш тур, бо в них уже відпустки підписані, а дітям потрібне морське повітря».
Діма завмер з упаковкою яєць у руках. Подивився на Оксану довгим, важким поглядом. Потім обережно поставив яйця в холодильник і зачинив дверцята.
«І що ти відповіла?»
«Сказала, що ніхто нікуди не їде».
Діма кивнув. Він дістав чашки, увімкнув електрочайник. Вода зашуміла, заповнюючи тишу на кухні.
«Зараз почнеться облога, — спокійно констатував він. — Лена просто так цього не залишить. Вони звикли до халяви, Оксано. Ми самі їх до цього привчили».
«Я знаю». Оксана потерла обличчя долонями. Шкіра була сухою. «Просто… Господи, невже вони справді вважають, що це нормально? Вимагати віддати путівки».
«Для них нормально». Діма поставив перед нею чашку з чорним чаєм. «Пий. І телефон поки не вмикай».
Наступні три дні перетворилися на глуху, в’язку облогу.
Оксана ходила на роботу, сиділа на нарадах, зводила таблиці, а в перервах бачила на заблокованому екрані десятки пропущених викликів. Лена писала повідомлення в месенджери. Спершу тиснула на жалість.
Надсилала фотографії молодшого племінника в надувному крузі просто посеред вітальні. Потім починалися звинувачення: «Ти зажерлася. Тобі начхати на рідну кров. Роман через тебе посварився з начальством, бо тепер відпустку треба скасувати».
Мати писала рідше. Але її повідомлення били точно в ціль: «У мене піднявся тиск. Лікар сказав, це від стресу. Якщо зі мною щось станеться, це буде на твоїй совісті».
У четвер увечері Оксана стояла в супермаркеті біля полиць із крупами й дивилася на пачку гречки, не розуміючи, навіщо на неї дивиться. Усередині було порожньо.
Вона спіймала себе на думці, що готова здатися. Просто переказати їм гроші, щоб вони зняли собі якусь дачу на узбережжі й відчепилися. Відкупитися від цього почуття провини, яке виїдало її зсередини…
