Повернувшись додому, я застала майбутню свекруху за столом із незнайомими гостями й зрозуміла, що час установити межі

Оксана видихнула. Плечі розслабилися, тягар робочого дня почав відступати. Вона підійшла до зім’ятого вузла.

Обережно розв’язала просякнуті вином кінці. Більшість тарілок уціліла — далася взнаки щільна набивка продуктами. Вона акуратно дістала шматок червоної риби, що дивом не постраждав.

Сир теж частково вцілів, як і фрукти. «Не пропадати ж добру», — подумала вона, хмикнувши. Оксана віднесла рибу на кухню, акуратно прибрала її в чистий контейнер і засунула в холодильник до решти наїдків.

«Шкода, не відіпрати». Критично оглянувши скатертину, вона відправила її у сміття. Туди ж полетіли розбиті келихи, тріснута тарілка й пара дешевих салатників. Невелика плата за блискуче проведену операцію з очищення квартири від паразитів.

Пів години з мийним пилососом — і її дім сяяв чистотою. Оксана налила собі гарячого м’ятного чаю, сіла за ідеально чистий кухонний стіл, зробила великий ковток. Тепер у неї з’явиться сила-силенна вільного часу і, можливо, вдасться повернути хоча б частину передоплати за ресторан.

Можна буде поїхати з дівчатами на базу відпочинку. Згадавши слова про старість в оточенні собак, Оксана всміхнулася, дивлячись у темне вікно. Собаки, принаймні, вдячні, не мають роздутого его й не зраджують.