Життя без прикрасЧастина 7 з 9
Розмір
Тема
Шрифт
У кімнаті запала така тиша, що стало чути, як зітхнув холодильник на кухні. Гості, люди прості, але не дурні, почали стрімко зіставляти факти. Вони переводили погляди з упевненої, непохитної Оксани на Богдана, що червонів і заметушився.
Лідія Степанівна спробувала встряти:
— Та вона бреше! Богданчик сам…
Але тут озвалася одна з жінок, що сиділа тихо в кутку.
— Лідо, замовкни! — жорстко сказала вона.
Вона підійшла до Богдана, зміряла його презирливим поглядом.
— Ну ти й клоун! А мати твоя співала, що в тебе бізнес. Що ти квартиру купив, банкет оплатив. А ти, виявляється, приживало. Чужою рибою нас годуєш і дівчину намагаєшся строїти. Тьху на тебе! Люди, збираймося! Ганьба!
Натовп заметушився.
Дядьки й тітки, бурмочучи вибачення на адресу Оксани й старанно уникаючи дивитися на Лідію Степанівну, боком, мов краби, потягнулися в коридор. Вони квапливо хапали пальта, плуталися в шнурках, аби тільки якнайшвидше вибратися. Буквально за дві хвилини гості розчинилися в надрах під’їзду…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.