— А, приїхав! Давай нам продукти на стіл, гроші на тумбочку й чеши звідси, не заважай. Дениско до мене заїхав, йому відпочити треба. Він після співбесіди змучений, у нього нервова система слабка. Тільки взуття там зніми, не тягни бруд по чистому.
У цій фразі було прекрасне все. Сергій подивився на стіл, що ломився від делікатесів, перевів погляд на лискучі від жиру губи Дениса. Згадав свій абсолютно порожній холодильник, сумну банку простроченої гірчиці й холодне, відсторонене обличчя дружини, яка не стала з ним сваритися.
Згадав, як вони з Поліною жували засохлі булки на трасі, ковтаючи слину від запахів, що долинали з цієї самої кухні. У свідомості щось різко перемкнулося, ніби стара пружина остаточно луснула й зі дзвоном вилетіла назовні.
— Гроші на тумбочку? — голос Сергія пролунав якось незвично глухо. Він повільно дістав конверт із кишені, покрутив його в пальцях.
— Ну а куди ще? Ти ж знаєш, у мене зір поганий. Я з вашими переказами на телефон плутаюся.
Зінаїда Павлівна вже відвернулася до духовки, втративши до старшого сина будь-який інтерес. Денис із шумом втягнув у себе залишки вишневого соку так, що пакет зім’явся з неприємним хлюпанням. Сергій зробив крок назад у коридор, підійшов до своїх пакетів, зазирнув усередину. Зверху лежав той самий сир, який так любила Поліна.
— Чуєш, Сірий, ти ікру червону привіз?
