Життя без прикрасВадим залишився у квартирі. Для оточення все виглядало так, ніби подружжя поступово мириться. Галина з полегшенням вирішила, що сім’я все-таки вціліла; Марина теж сподівалася, що час пом’якшить образу.
Потім надійшло судове повідомлення.
Вадим тримав документ і дивився на дружину з непідробним подивом.
— Ти не відкликала заяву?
— Ні.
— Але як? Ми ж помирилися.
— Коли саме? — спокійно спитала Оксана. — Я не пам’ятаю між нами звичайної сварки, після якої люди миряться. Ти знайшов іншу, жив із нею і представляв її своєю жінкою. Потім привів її до нашого дому. А коли виявилося, що нове життя незручне, виставив Лілію за двері й повернувся туди, де звичніше, тепліше й легше. Це не примирення. Ти просто шукаєш найм’якше місце для падіння.
Обличчя Вадима зблідло.
— Оксано, послухай…
— Я вже вислухала. Ти виявився боягузливою й підлою людиною. Найстрашніше для мене те, що я прожила поруч стільки років і не помічала цього.
— Я ж пояснив, чому так сталося.
— Саме твоє пояснення допомогло мені ухвалити остаточне рішення. Розлучення відбудеться. Я більше не хочу бути твоєю дружиною.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.