Вони довго йшли доріжкою, перш ніж Оксана наважилася заговорити.
— Цей шлюб із Миколою цілком влаштував батько. Він змусив Миколу погодитися на союз, у якому ніколи не було кохання. Одразу після суду Микола подав на розлучення.
Роман мовчки прийняв це зізнання. Він розумів: самих лише викриттів недостатньо, щоб роки страху й підкорення зникли без сліду.
— Що тепер буде з нами? — обережно спитав він.
Оксана відповіла не відразу.
— Зараз найважливіший Максим. У тебе з’явився шанс побудувати з ним справжні стосунки. Він потребує тебе, і ти маєш право бути його батьком.
Роман знав, що виправити все одразу неможливо. Для сина він ще недавно був лише маминим знайомим, а їхній зв’язок залишався крихким. Його не можна було вимагати чи нав’язати — лише поступово зміцнювати довірою, увагою й часом, проведеним поруч.
У наступні дні він почав наново влаштовувати своє життя. Роман винайняв скромну квартиру неподалік від будинку, де Максим жив з Оксаною, щоб частіше бачитися з хлопчиком і звикнути до нового розпорядку. Вони зустрічалися вечорами, грали у парку у футбол, разом займалися й малювали. Кожна така зустріч здавалася маленькою перемогою над тими роками, які в них украли.
Спочатку Максим тримався трохи насторожено. Роман не квапив його й не намагався посісти місце, до якого хлопчик іще не звик. Він просто залишався поруч: подавав м’яч, вислуховував розповіді про заняття й друзів, допомагав там, де його допомогу приймали. Поступово незручні паузи ставали коротшими, а сміх лунав дедалі частіше.
Оксана підтримувала їхнє спілкування, але намагалася залишати батькові й синові власний простір. Вона теж училася жити без постійного страху й поступово поверталася до нормального життя після багаторічної залежності від чужої волі. Їхнє майбутнє з Романом залишалося невизначеним, зате обоє точно знали: Максим більше не стане розмінною монетою в сімейній боротьбі.
Одного вечора хлопчик прийшов до Романа з аркушем паперу, який ховав за спиною. Очі в нього сяяли.
— Тату, можна я тобі дещо покажу?
Роман завмер. Одне коротке слово змусило його забути, що він збирався відповісти. Уперше Максим назвав його батьком — просто, без підказки й примусу…
