За місяць Оксана переставила меблі. Диван перемістився до іншої стіни, громіздкий стіл-трансформер поступився місцем круглому столу зі світлого дерева. На вікнах з’явилися м’які бежеві штори, і ранкове світло тепер входило до кімнати спокійно, без різких смуг.
У кутку поставили книжкову шафу. Оксана розпакувала бабусині детективи, старі підручники з економіки й кілька нових романів, куплених після роботи. На широке підвіконня повернулася герань у глиняному горщику. Лідія Степанівна завжди тримала на вікнах квіти, і цю звичку онука захотіла зберегти.
Поступово квартира переставала бути декорацією до чужого обману. Кожна переставлена річ повертала Оксані право вирішувати, як буде влаштоване її життя. Але бажання знайти людину, яка залишила попередження, не зникало.
Вона знову перебрала в пам’яті гостей новосілля. Родичі не могли знати про візит Богдана до банку. Подруги не мали стосунку до автосалону. Сусіди познайомилися з подружжям зовсім недавно. Залишалися колеги чоловіка.
Серед них Оксана згадала тиху жінку в темно-зеленій сукні, яка прийшла сама й пішла раніше за більшість гостей. Саме вона принесла велику коробку з білим сервізом. Ім’я спливло не відразу — Лариса. Прізвище підказав випадковий спогад: Богдан якось телефонував працівниці й просив Ларису Бондаренко з бухгалтерії уточнити документи.
Оксана знайшла профіль за ім’ям, прізвищем і місцем роботи. Довелося переглянути кілька сторінок, перш ніж на фотографії з’явилися знайомі окуляри в тонкій оправі, русяве волосся й спокійний погляд.
Вона написала коротке повідомлення. Представилася колишньою дружиною Богдана й попросила про зустріч. Додала, що, якщо Лариса — та людина, про яку вона думає, Оксана хоче їй подякувати. Якщо ж сталася помилка, лишається тільки перепросити за турботу.
Лариса прочитала повідомлення ввечері на кухні, поки Максим робив уроки в сусідній кімнаті. Перечитала двічі, поклала телефон на стіл і майже відразу взяла знову. Першою набрала Софію.
— Вона написала. Оксана все зрозуміла.
Сестра помовчала, а потім сказала, що настав час познайомитися без анонімних записок. Для зустрічі вибрали кафе на першому поверсі торговельного центру. Софія пропонувала інше місце, але Лариса наполягла: їй здавалося правильним повернутися туди, де вона вперше побачила Богдана з Мар’яною.
Оксана прийшла раніше. Лариса з’явилася разом із Софією. Кілька митей усі троє стояли біля столика, не розуміючи, чи достатньо рукостискання і чи доречні обійми. Зрештою вони просто привіталися й сіли біля вікна.
Софія обхопила чашку обома руками. Вона боялася запитань про походження запису. Передача службового відео порушувала внутрішні правила, і, якби про це дізналося керівництво, роботи могли позбутися і вона сама, і людина, яка допомогла скопіювати файл.
Оксана помітила напруження, але розпитувати ні про охоронця, ні про спосіб копіювання не стала. Їй було важливе інше: дві жінки, які майже не знали її, побачили небезпеку й не пройшли повз.
— Без вас я могла втратити житло, гроші і, мабуть, рештки віри в порядних людей, — сказала вона. — Ви мали повне право не втручатися. Усе це вас не стосувалося.
Софія опустила погляд.
— Спершу саме так і хотілося вчинити. Але коли знаєш, що людину обманюють, і можеш це зупинити, мовчання стає важчим за втручання.
Лариса зізналася, що сумнівалася до самого новосілля. Вона боялася, що Оксана сприйме її як нав’язливу сторонню жінку, запідозрить особистий інтерес або покаже записку Богданові раніше, ніж перегляне відео. План тримався на тому, що господиня спершу побачить факт, а вже потім шукатиме пояснення.
Оксана слухала й уперше розглядала події з іншого боку. Поки вона вибирала шпалери й вірила словам чоловіка про майбутню дитину, сестри сперечалися на кухні, шукали спосіб передати запис і ризикували. Білий сервіз був вибраний не випадково, друковані літери з’явилися після довгих обговорень, а недільний від’їзд Богдана дозволив переглянути відео без нього.
Тепер ставало зрозуміло, чому попередження вийшло таким коротким. Будь-яка зайва подробиця могла прозвучати як звинувачення й змусити Оксану захищати чоловіка. Лариса не вимагала вірити їй і не нав’язувала рішення. Вона поклала поруч доказ і залишила право зробити висновок самій.
Оксана розповіла про знайдені документи, поїздку до Ірини, заборону на угоди, підроблену згоду й заяву. Лариса та Софія слухали майже не перебиваючи. Коли з’ясувалося, що житло вдалося зберегти, напруження на Софіїному обличчі нарешті ослабло. Уперше за весь час жінки змогли говорити не лише про те, що ледь не сталося, а й про життя після пережитого…👉Продовження, натисніть кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
