Павло, за його словами, завжди був здібніший, упевненіший, легше сходився з людьми. Його поважали на роботі, поруч із ним була кохана Лідія, а після народження Миколи їхній дім наповнився тим щастям, про яке Євген мріяв, але якого не вмів створити сам. Замість радості за друга в ньому роками накопичувалася образа.
— Я бачив, що йому все дається, а мені ніби нічого, — шепотів старий, дивлячись у підлогу. — Тепер розумію, наскільки це було підло. Тоді лише порівнював і злився.
Коли Павло довірив йому зібрані гроші, заздрість дістала змогу перетворитися на вчинок. Євген оформив житло на себе. Він запевняв, що рішення виникло раптово, в хвилину слабкості, але щойно обман стався, для його захисту знадобилася нова брехня. Зізнатися й відступити він не зміг.
Побоюючись, що Павло доможеться розгляду, Євген підготував фальшиве звинувачення в заводській крадіжці. Він залякав друга тюрмою, пригрозив Лідії та дитині, а потім запропонував зникнути в обмін на безпеку родини. Усе записане в щоденнику підтверджувалося до останньої деталі.
— Я бачив, як він на мене подивився, коли погодився, — вів далі Євген. — Ні ненависті, ні благання. Тільки спитав, чи дотримаю слова і чи залишу їх у спокої. Я поклявся. А він пішов через мою брехню.
Через кілька років Євген справді передав квартиру Лідії, подавши це як належне родині зниклого працівника житло. Він переконував себе, що так виправив скоєне: дім повернувся тим, для кого купувався, а отже, можна забути ціну цієї угоди. Але полегшення не прийшло.
До передачі квартири Лідії Євген певний час жив у ній зі своєю сім’єю, і кожна кімната нагадувала йому про Павла. Його дружина знала правду, і таємниця поступово відбирала в подружжя близькість і спокій. Після переоформлення вони перебралися в інше житло. Уже його Євген продав після смерті дружини й переїхав до доньки, але спогадів так і не позбувся.
— Я втік із того дому, — промовив він, — але від самого себе не втік. Кожен несподіваний дзвінок здавався розплатою. Я прожив довге життя, а того дня так і не пережив.
Оксана слухала нерухомо. Їй нарешті відкривалася причина батькової тривожності, заборон на розмови про молодість і страху перед дверними дзвінками. Знайомий їй сумний, турботливий чоловік виявився винуватцем чужої трагедії, і примирити ці два образи було неможливо…
