Реабілітація вимагала щоденної зосередженості й великого терпіння. Фахівці використовували різні допоміжні засоби, зокрема екзоскелет. Він підтримував тіло під час вправ і давав змогу безпечно відпрацьовувати окремі рухи, але не виконував усю роботу за дитину. Навіть найменше зусилля давалося Данилові нелегко, тому кожне заняття проходило в темпі, що відповідав його стану й можливостям.
Марина постійно була поруч, тримала сина за руки й тихо співала йому. Її голос не замінював медичної допомоги, але заспокоював Данила й допомагав витримувати важкі вправи. Жінка не квапила його й училася помічати найменший результат. Іноді за ціле заняття не відбувалося нічого очевидного, але вона знала: за такого діагнозу шлях складається з регулярності, терпіння й безлічі майже непомітних спроб.
Зміни з’являлися повільно. Спочатку Данило став упевненіше повторювати рухи, які раніше вдавалися лише на мить. Потім він навчився довше утримувати увагу на завданні й активніше долучатися до простих вправ. Марина не порівнювала сина з іншими дітьми й не вимагала від нього неможливого. Для неї успіхом ставало все, що давало хлопчикові трохи більше контролю й самостійності.
Андрій спостерігав за заняттями, зберігаючи обережність. Він більше не називав кожну реакцію випадковим спазмом, бо бачив результати обстеження, але, як і раніше, відмовлявся будувати сміливі прогнози. Чоловік боявся, що надмірні очікування завдадуть родині нового болю. Тому він мовчки стежив за тим, що відбувається, і приймав кожен досягнутий результат без гучних висновків.
Поступово Данило став упевненіше контролювати окремі рухи й дедалі активніше брав участь у простих іграх із Річі. Пес теж одужував після тяжкої анемії, набирався сил і знову ставав рухливим. Їхній стан змінювався по-різному: хлопчик і далі жив із хронічним захворюванням і опановував доступні навички, а собака відновлювався після хвороби. Але обом були потрібні час, турбота й терпіння.
Коли Данило сміявся поруч із Річі, дім уже не здавався цілком підпорядкованим діагнозу. Собака не лікувала захворювання й не мала чудодійної сили. Вона давала хлопчикові відчуття безпеки, викликала інтерес і підтримувала його емоційно. Саме в спокійні хвилини поруч із псом Марина колись помітила перші повторювані реакції, які привели родину до додаткового обстеження й нового плану дій…
